Українська нація

працюємо для вас...

Українська нація | Українська нація
Бенкет у Лисянці

Смеркалося. Із Лисянки 
Кругом засвітило: 
Ото Ґонта з Залізняком 
Люльки закурили. 
Страшно, страшно закурили! 
І в пеклі не вміють 
Отак курить. Гнилий Тікич 
Кров'ю червоніє 
Шляхетською, жидівською; 
А над ним палають 
І хатина, і будинок; 
Мов доля карає 
Вельможного й неможного. 
А серед базару 
Стоїть Ґонта з Залізняком, 
Кричать: “Ляхам кари! 
Кари ляхам, щоб каялись!” 
І діти карають. 
Стогнуть, плачуть; один просить, 
Другий проклинає; 
Той молиться, сповідає 
Гріхи перед братом, 
Уже вбитим. Не милують, 
Карають, завзяті. 
Як смерть люта, не вважають 
На літа, на вроду 
Шляхтяночки й жидівочки. 
Тече кров у воду. 
Ні каліка, ані старий, 
Ні мала дитина 
Не остались,— не вблагали 
Лихої години. 
Всі полягли, всі покотом; 
Ні душі живої 
Шляхетської й жидівської. 
А пожар удвоє 
Розгорівся, розпалався 
До самої хмари. 
А Галайда, знай, гукає: 
“Кари ляхам, кари!” 
Мов скажений, мертвих ріже, 
Мертвих віша, палить. 
“Дайте ляха, дайте жида! 
Мало мені, мало! 
Дайте ляха, дайте крові 
Наточить з поганих! 
Крові море… мало моря… 
Оксано! Оксано! 
Де ти?” — крикне й сховається 
В полум'ї, в пожарі. 
А тим часом гайдамаки 
Столи вздовж базару 
Поставили, несуть страву, 
Де що запопали, 
Щоб засвітла повечерять. 
“Гуляй!” — загукали. 
Вечеряють, а кругом їх 
Пекло червоніє. 
У полум'ї, повішані 
На кроквах, чорніють 
Панські трупи. Горять крокви 
І падають з ними. 
“Пийте, діти! пийте, лийте! 
З панами такими, 
Може, ще раз зустрінемось, 
Ще раз погуляєм.— 
І поставець одним духом 
Залізняк черкає.— 
За прокляті ваші трупи, 
За душі прокляті 
Ще раз вип'ю! Пийте, діти! 
Вип'єм, Ґонто, брате! 
Вип'єм, друже, погуляєм 
Укупочці, в парі. 
А де ж Волох? заспівай лиш 
Нам, старий кобзарю! 
Не про дідів, бо незгірше 
Й ми ляхів караєм; 
Не про лихо; бо ми його 
Не знали й не знаєм. 
Веселої утни, старче, 
Щоб земля ломилась,— 
Про вдовицю-молодицю, 
Як вона журилась”. 

(Кобзар грає й приспівує )

“Од села до села 
Танці та музики; 
Курку, яйця продала — 
Маю черевики. 
Од села до села 
Буду танцювати: 
Ні корови, ні вола — 
Осталася хата. 
Я оддам, я продам 
Кумові хатину, 
Я куплю, я зроблю 
Яточку під тином; 
Торгувать, шинкувать 
Буду чарочками, 
Танцювать та гулять 
Таки з парубками. 
Ох ви, дітки мої, 
Мої голуб'ята, 
Не журіться, подивіться, 
Як танцює мати. 
Сама в найми піду, 
Діток в школу оддам, 
А червоним черевичкам 
Таки дам, таки дам!”

“Добре! добре! Ну, до танців, 
До танців, кобзарю!” 
Сліпий вшкварив — навприсядки 
Пішли по базару. 
Земля гнеться. “Нумо, Ґонто!” 
“Нум, брате Максиме! 
Ушкваримо, мій голубе, 
Поки не загинем!”

“Не дивуйтеся, дівчата, 
Що я обідрався; 
Бо мій батько робив гладко, 
То й я в його вдався”. 
“Добре, брате, єй же богу!” 
“Ану ти, Максиме!” 
“Постривай лиш!”

“Отак чини, як я чиню: 
Люби дочку абичию — 
Хоч попову, хоч дякову, 
Хоч хорошу мужикову”.

Всі танцюють, а Галайда 
Не чує, не бачить. 
Сидить собі кінець стола, 
Тяжко-важко плаче, 
Як дитина. Чого б, бачся? 
В червонім жупані, 
І золото, і слава є, 
Та нема Оксани; 
Ні з ким долю поділити, 
Ні з ким заспівати; 
Один, один сиротою 
Мусить пропадати. 
А того, того й не знає, 
Що його Оксана 
По тім боці за Тікичем 
В будинку з панами, 
З тими самими ляхами, 
Що замордували 
Її батька. Недолюди, 
Тепер заховались 
За мурами та дивитесь, 
Як жиди конають, 
Брати ваші! А Оксана 
В вікно поглядає 
На Лисянку засвічену. 
“Де то мій Ярема?” — 
Сама думає. Не знає, 
Що він коло неї, 
У Лисянці, не в свитині — 
В червонім жупані, 
Сидить один та думає: 
“Де моя Оксана? 
Де вона, моя голубка 
Приборкана, плаче?” 
Тяжко йому. 
А із яру 
В киреї козачій 
Хтось крадеться. 
“Хто ти такий?” 
Галайда питає. 
“Я посланець пана Ґонти. 
Нехай погуляє, 
Я підожду”. 
“Ні, не діждеш, 
Жидівська собако!” 
“Ховай боже, який я жид! 
Бачиш? Гайдамака! 
Ось копійка… подивися… 
Хіба ти не знаєш?” 
“Знаю, знаю,— і свячений 
З халяви виймає.— 
Признавайсь, проклятий жиде, 
Де моя Оксана?” 
Та й замахнувсь. 
“Ховай боже!.. 
В будинку… з панами… 
Вся в золоті…” 
“Виручай же! 
Виручай, проклятий!” 
“Добре, добре… Які ж бо ви, 
Яремо, завзяті! 
Іду зараз і виручу: 
Гроші мур ламають. 
Скажу ляхам — замість Паца…” 
“Добре, добре! знаю. 
Іди швидче!” 
“Зараз, зараз! 
Ґонту забавляйте, 
З півупруга, а там нехай. 
Ідіть же гуляйте… 
Куди везти?” 
“У Лебедин! 
У Лебедин,— чуєш?” 
“Чую, чую”. 
І Галайда 
З Ґонтою танцює. 
А Залізняк бере кобзу: 
“Потанцюй, кобзарю, 
Я заграю”. 
Навприсядки 
Сліпий по базару 
Оддирає постолами, 
Додає словами:

“На городі пастернак; 
Чи я ж тобі не козак, не козак? 
Чи я ж тебе не люблю, не люблю? 
Чи я ж тобі черевичків не куплю? 
Куплю, куплю чорпнобрива. 
Куплю, куплю того дива. 
Буду, серце, ходить, 
Буду, серце, любить”.

“Ой гоп, гопака! 
Полюбила козака, 
Та рудого, та старого — 
Лиха доля така. 
Іди ж доле, за журбою, 
А ти, старий, за водою, 
А я — так до шинку. 
Вип`ю чарку, вип`ю другу, 
Вип`ю третю на потуху. 
П`яту, шосту, та й кінець. 
Пішла баба у танець, 
А за нею горобець 
Викрутасом-вихилясом… 
Молодець горобець! 
Старий рудий бабу кличе, 
А та йому дулі тиче: 
“Оженився, сатано,— 
Заробляй же на пшоно; 
Треба діток годувать, 
Треба діток одягать. 
А я буду добувать, 
А ти, старий, не гріши, 
Та в запічку колиши, 
Та мовчи, не диши”.

“Як була я молодою преподобницею, 
Повісила хвартушину над віконницею; 
Хто йде — не мине, 
То кивне, то моргне. 
А я шовком вишиваю, 
В кватирочку виглядаю: 
Семени, Івани, 
Надівайте жупани, 
Та ходімо погуляймо, 
Та сядемо заспіваймо”.

“Заганяйте квочку в бочку, 
А курчата в вершу 
. . . . . . . . . . 
. . . . . . . . . . 
І… гу! 
Загнув батько дугу, 
Тягне мати супоню. 
А ти зав'яжи, доню”.

“Чи ще? чи годі?” 
“Ще, ще! 
Хоч погану! самі ноги носять”

“Ой сип сирівець 
Та криши опеньки: 
Дід та баба, 
То й до ладу,— 
Обоє раденькі.

* * * 
Ой сип сирівець 
Та криши петрушку: 
. . . . . . . . . . 
. . . . . . . . . .

* * * 
Ой сип сирівець 
Та накриши хріну:

* * * 
Ой сип воду, воду 
Та пошукай броду, броду…”

“Годі, годі! — кричить Ґонта. 
Годі, погасає. 
Світла, діти!.. А де Лейба? 
Ще його немає? 
Найти його та повісить. 
Петелька свиняча! 
Гайда, діти! погасає 
Каганець козачий”. 
А Галайда: “Отамане! 
Погуляймо, батьку! 
Дивись — горить; на базарі 
І видко, і гладко. 
Потанцюєм. Грай, кобзарю!” 
“Не хочу гуляти! 
Огню, діти! дьогтю, клоччя! 
Давайте гармати; 
В потайники пустіть огонь! 
Думають, жартую!” 
Заревіли гайдамаки: 
“Добре, батьку! чуєм!” 
Через греблю повалили, 
Гукають, співають. 
А Галайда кричить: “Батьку! 
Стійте!.. пропадаю! 
Постривайте, не вбивайте: 
Там моя Оксана. 
Годиночку, батьки мої! 
Я її достану!” 
“Добре, добре!.. Залізняче, 
Гукни, щоб палили. 
Преподобиться з ляхами… 
А ти, сизокрилий, 
Найдеш іншу”. 
Оглянувся — 
Галайди немає. 
Ревуть гори — і будинок 
З ляхами гуляє 
Коло хмари. Що осталось, 
Пеклом запалало… 
“Де Галайда?” — Максим кличе. 
І сліду не стало…

Поки хлоп'ята танцювали, 
Ярема з Лейбою прокрались 
Аж у будинок, в самий льох;

Оксану вихопив чуть живу 
Ярема з льоху та й полинув 
У Лебедин…


 

Реклама

На даний момент 34 гостей на сайті

Кого Ви вважаєте "Великим письменником України"?
 
Українська нація © 2011-2018