Українська нація

працюємо для вас...

Українська нація | Українська нація
Не надійся нічого

Як ти могла сказати се так рівно,

Спокійно, твердо? Як не задрижав

Твій голос в горлі, серце в твоїй груді

Биттям тривожним не зглушило ті

Слова страшні: “Не надійся нічого!”

Не надійся нічого! Чи ти знаєш,

Що ті слова – найтяжчая провина,

Убійство серця, духу і думок

Живих і ненароджених? Чи в тебе

При тих словах не ворухнулась совість?

Не надійся нічого! Земле-мамо!

Ти, світе ясний? Темното нічна!

Зірки і люди! Чим ви всі тепер?

Чим я тепер? О, чом не пил бездушний?

Чом не той камінь, не вода, не лід?

Тоді б не чув я пекла в своїй груді,

І в мізку моїм не вертів би нор

Черв’як неситий, кров моя кипуча,

В гарячці лютій не дзвонила б вічно’

Тих слів страшних: “Не надійся нічого!”

Та ні, не вірю! Злуда, злуда все!

Живущої води в напій мені

Ти долила, а жартом лиш сказала,

Що се отрута. Бо за що ж би ти

Могла вбивать у мене душу й тіло?

Ні, ні, не вірю! В хвилю ту, коли

Уста твої мене вбивати мали, –

Лице твоє бліде, тривожні очі,

Вся стать твоя тремтяча, мов мімоза,

Все мовило мені: “Не вір! Не вір!”

Ти добра, щира! О, не ошукаєш

Мойого серця гордості лускою!

Я зрозумів тебе! Ти добра, щира!

Лиш бурі світу, розчаровань муки

Заволокли тебе отим туманом.

І в серці своїм знов я чую силу

Розсіяти туман той, теплотою

Чуття і жаром думки поєднати

Тебе з життям, – і в відповідь тобі

Я кличу: “Надійсь і кріпись в борбі!”


 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Реклама

На даний момент 76 гостей на сайті

Українська нація © 2011-2018