Поклін тобі, Буддо... |
Поклін тобі, Буддо! В темряві життя Ти ясність, ти чудо, Ти мир забуття!
Спокійний, величний, Ти все поборов: І блиск царювання, І гнів, і любов.
З царя жебраком ти, Душею моцар, Півсвіту осяяв Твого духу чар.
Ти царство покинув, Щоб духом ожить; Зірвав усі пута, Щоб пас слобонить.
І довгії літа Промучився ти, Щоб корінь страждання Людського знайти.
Знайшов ти той корінь У серці на дні, Де пристрасті грають, Надії марні.
Де гнів палахкоче, Любов процвіта, Луди павутинням Наш дух опліта.
І мулить, і мулить, Прогонює мир, І тягне в сансару, В життя дикий вир.
Та з пристрастів пекла Ти вивів людей, Не тьмив їх туманом Загробних ідей.
Безсмертне лиш тіло, Бо жаден атом Його не пропаде На віки віком.
Та те, що в нас плаче, Горить і терпить, Що творить, що знає, Що рветься й летить –
Те згасне, мов огник, Мов хвиля пройде, В безодні нірвани Спокій віднайде. Поклін тобі, світлий, Від бідних, блудних, Що в пристрастів путах Ще б’ються міцних!
Поклін і від мене, Що скочу як стій Із тиску сансари В нірвани спокій!
|