Українська нація

працюємо для вас...

Українська нація | Українська нація
Володимир Сосюра

Володимир Миколайович Сосюра народився на станції Дебальцеве (нині Донецької області) 6 січня 1898 року. Дитячі роки поета пройшли в с. Третя Рота (нині м. Верхнє), у старій мазанці над берегом Дінця. Про ці краї Сосюра пізніше образно розповів у автобіографічному романі «Третя Рота».    

В одинадцять років хлопчик пішов працювати в бондарний цех содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурався випадкових заробітків. Початкову освіту здобував під опікою батька, кресляра за фахом, який працював і вчителем, і писарем, і адвокатом, і шахтарем.

У 1911 році В. Сосюра вступає до міністерського двокласне училищу в с. Третя Рота. 14 жовтня 1917 Лисичанська газета «Голос робітника» друкує його вірш «Плач хвиль», потім перший вірш українською мовою «Вже не час», а в кінці жовтня вірш «Товаришу», написаний у стилі революційного маршу. У 1918 році у складі робочої дружини содового заводу В. Сосюра бере участь у повстанні проти кайзерівських військ, стає козаком петлюрівської армії, входить в особисте варту самого Петлюри. Згодом він втік з її лав і потрапив в полон до денікінцям. Його розстрілювали як петлюрівця, але рана виявилася не смертельною, і поет вижив. Судив В. Сосюру і червоний ревтрибунал, і тільки житейська мудрість голови трибуналу, який розгледів у хлопчині поета, врятувала йому життя.

У 1920 році В. Сосюра опинився в Одесі, де його, хворого на тиф, прийняли до своїх лав бійці Червоної Армії. У 1920 - 1921 роках В. Сосюра воює з білополяками та армією Батьки Махно. Пізніше у поемі «Два Володьки» поет робить спробу дослідити двоїстість своєї душі. Цікавим при цьому є один надзвичайно характерний для Сосюри момент: два Сосюри - українець і комуніст - пройдуть в одному Сосюрі-поеті поруч, але зовсім різними шляхами. До певного часу вони між собою боролись, змагаючись один з одним, але потім знайшли компроміс. Цей компроміс знайдено на базі своєрідного поділу між ними сфер їхнього прояву і взаємного невтручання в ці сфери.

Сосюра-комуніст має в своєму володінні виключно сферу свідомості, розумового сприйняття цінності, в той час коли Сосюра-українець неподільно панує в сфері почуття, так би мовити сердечного сприйняття дійсності. Тому в кожній книзі, в кожному з віршів Сосюри можна відразу ж дуже легко відокремити де обидва ці елементи поруч. Вони не тільки взаємно не перемішуються, а навіть один до одного і не торкаються. Разом з тим обидва Сосюри щирі, бо взагалі щирий Сосюра - поет і людина. І зрозуміло, що радянська влада не має жодних підстав серйозно обвинувачувати Сосюру в зраді їй, бо зрозуміло, що своєю свідомістю він належить їй. А що серцем він українець, то це ж не його вина, а його ... нещастя. Інша справа, що в області серця він більше на своєму місці, ніж в області розуму, але це знову ж таки не його вина, а його нещастя як поета за покликанням.

Рання поезія В. Сосюри вбирала в себе художні здобутки різних стилів і течій того часу (символізму, імпресіонізму). Разом з тим чітко виражені риси його власного стилю: романтика боротьби й кохання, гостро відчутий «смак» життя, барв, звуку, злитість суб'єкта лірики з навколишньою дійсністю. У 1921 році побачив світ збірник Сосюри «Поезії», який до цих пір вважався його першою книгою (знайдений документ коригує цю думку: рукою Сосюри в нім записано, що в 1918 році був надрукований і виданий перший збірник його поезій «Пісні крові ...») , але він поки не знайдений. У цьому ж 1921 році, виходить поема «Червона зима», яка зробила Сосюру знаменитим.

Естетика, з якої народилася «Червона зима» і яку несла лірика В. Сосюри 20-х років , визнавала і підвищувала цінність кожної окремої долі, що зливається з народною, але не губиться, не розчиняється в ній безслідно. З-під пера художника вийшов ряд ліро-епічних поем: «Оксана» (1922), «Воно». «Шахтар», «Сількор», «Хлонь». До цих творів, можна вважати, належала й поема «Махно» (близько 1924), текст якої не зберігся. Одним з перших проявів інтересу молодої літератури до рідної давнини став віршований роман В. Сосюри «Тарас Трясило» (1926). З 1925 року В. Сосюра повністю віддається літературній праці, залишивши агітпропаганду, а потім і Харківський університет. Протягом десятиліття (1922-1932) він був членом багатьох літературних організацій , постійно брав участь у літературних дискусіях.

У 1927 - 1929 роках написав ряд поем. Неупереджена критика вбачає в В. Сосюрі провідного майстра ліричного жанру, але «провладного» критики все суворіше засуджують творчість поета, ввергаючи його в стан глибокої творчої кризи. Настрої відчаю позначилися й на збірці «Серце» (1931) і, зокрема, на однойменному вірші. За «націоналістичні ухили» у 1934 році поета виключають з партії і зі Спілки письменників. У ці кризові роки В. Сосюра майже не пише, займається поетичними перекладами. У 1936 році Сосюру все-таки знову приймають до Спілки радянських письменників. У потоці нових сил він повертається до роботи. В наступні роки з'являються збірки «Нові поезії» (1937), «Люблю» (1939).

У 1940 році В. Сосюра завершує своє найбільше ліро-епічне полотно - роман у віршах «Червоногвардієць», який увібрав усе те, що являє автобіографічну основу його творчості 20 - 30-х років: спогади про дитинство, передреволюційна Донеччина, громадянська війна, боротьба і любов у якомусь своєму магічному поєднанні. Останні передвоєнні книги «Журавлі прилетіли», «Крізь вітри і роки», (1940) сповнені мотивами любові до жінки («Марії»), природи («Я квітку не можу зірвати»), до Вітчизни. Дві любові поета - до жінки і Вітчизні були єдиним джерелом його поетичного натхнення. Любовну лірику Сосюри найчастіше іменують «Книгою Марії». Магічна сила імені тільки уособлювала магічну силу жінки в житті і творчості поета. Жіночність для нього - квінтесенція краси. Лірична героїня любовної лірики Сосюри зберігає певний «набір» домінантних рис, зовнішніх і внутрішніх. Це неодмінно дліннокосая красуня з блакитними очима, хранителька «тихої», жертовної любові.

У 1941 році поет був евакуйований, в 1942 році працював в Українському радіокомітеті в Москві, в 1943 році входив до редакції фронтової газети «За честь Батьківщини». Лірику Сосюри в роки Вітчизняної війни проймають два мотиви. Це віра в перемогу і разом з тим не ретушувати зображення людської біди. Друга книга поезії Сосюри - книга Україну. Безліч творів поет присвячує патріотичної темі: протягом цілого життя він завжди сповідається в любові та клянеться у вірності рідній землі.

Причому образ Вітчизни поступово розростається - від маленької Третьої Роти через степове роздолля Донеччини до всього українського світу з неодмінними «ясними зорями» й «тихими водами». Саме за згасає любов до України неповторному Володьці судилося випробувати найбільше неприємностей, але жодні приписи чи навіть вироки не змусили його відректися від найдорожчого. У 1960 році Сосюра завершує поему «Розстріляне безсмертя», розпочату в довоєнний час і опубліковану тільки в 1988 році в журналі «Вітчизна» (№ 1). Є підстави вважати, що початкова частина цього твору присвячена жертвам сталінського терору і є повсталим з пам'яті фрагментом втраченої поеми «Махно».


 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Реклама

На даний момент 70 гостей на сайті

Кого Ви вважаєте "Великим письменником України"?
 
Українська нація © 2011-2017