26 лютого в український прокат виходить документальний фільм «Останній Прометей Донбасу» режисера Антона Штуки. Про це повідомила команда стрічки. Картина присвячена енергетикам Курахівської теплоелектростанції, які продовжували працювати в умовах постійних обстрілів і блекаутів, утримуючи останню велику ТЕС ДТЕК на Донеччині всього за десять кілометрів від лінії фронту. Фільм фіксує не лише хроніку роботи станції, а й людський вимір війни, де професійний обов’язок, страх і відповідальність за мільйони людей переплітаються щодня.
Стрічка розповідає про період, коли Курахівська ТЕС залишалася критично важливим елементом енергосистеми регіону. Її робота відбувалася в умовах безперервної загрози, коли будь-який запуск турбін і поява диму над станцією ставали сигналом для російських військ відкривати вогонь. Камера фіксує буденність людей, які розуміли, що кожен вихід на зміну може стати останнім, але водночас усвідомлювали, що зупинка станції означатиме повний колапс енергопостачання для тисяч домівок і об’єктів інфраструктури.
Герої фільму не подаються як абстрактні символи. Це конкретні люди зі своїми сумнівами, втомою і внутрішніми конфліктами. Вони працюють під звуки вибухів, ремонтують обладнання після обстрілів і знову запускають процеси, знаючи, що наступний удар може знищити все. Фільм показує, як війна змінює сприйняття часу і ризику, коли нормою стає робота без гарантій завтрашнього дня, а героїзм набуває форми щоденної рутинної праці.
Антон Штука будує оповідь без пафосу і надмірних коментарів, дозволяючи реальності говорити самій за себе. Камера фіксує моменти запуску станції, коли густий дим підіймається в небо і майже одразу стає мішенню для артилерії. Ці епізоди стають ключовими для розуміння абсурдності й жорстокості війни, де навіть спроба забезпечити світло і тепло перетворюється на смертельний ризик. Попри це енергетики не залишали робочих місць до моменту, коли обстріли остаточно знищили ключові елементи станції.
Фінальним етапом цієї історії стала евакуація людей і техніки. Коли Курахівська ТЕС більше не могла функціонувати, працівників вивезли, а сама станція згодом опинилася під окупацією. У фільмі цей момент не подається як поразка, радше як неминучий рубіж, після якого люди зберегли найважливіше — життя і досвід, який став частиною великої історії енергетичної боротьби України під час повномасштабної війни.
«Останній Прометей Донбасу» виходить за межі суто професійної теми енергетики. Це фільм про відповідальність і межі людських можливостей, про те, як цивільні фахівці стають невидимими учасниками фронту. В українському контексті енергетики давно перестали бути лише працівниками галузі, перетворившись на символ стійкості системи, яку ворог намагається зламати через удари по інфраструктурі. Стрічка фіксує цей момент історії, коли світло і тепло стають формою опору.
Світова прем’єра фільму відбулася на міжнародному кінофестивалі в Котбусі, який є одним із ключових європейських майданчиків для кіно з Центральної та Східної Європи. Участь у фестивалі такого рівня засвідчила інтерес міжнародної аудиторії до українських документальних історій, що розповідають про війну через долі конкретних людей. Для європейського глядача фільм відкриває маловідомий аспект війни — боротьбу за енергетичну стабільність у зоні бойових дій.
Вихід «Останнього Прометея Донбасу» в український прокат є важливим кроком для внутрішнього глядача. Це можливість побачити й усвідомити масштаб зусиль, які докладали цивільні фахівці, щоб країна залишалася зі світлом у найтемніші моменти. Фільм працює не як репортаж, а як емоційний документ часу, який фіксує те, що згодом стане частиною національної пам’яті.
Для українського документального кіно ця стрічка вписується в ширший контекст робіт, що осмислюють війну через призму професій і спільнот. Енергетики Курахівської ТЕС у фільмі постають як сучасні Прометеї, які буквально тримали вогонь для інших, ризикуючи власним життям. Саме ця метафора закладена в назві картини і знаходить підтвердження в кожному кадрі.
Прокатний реліз 26 лютого робить фільм доступним для широкої аудиторії і перетворює його з фестивального проєкту на важливу суспільну подію. «Останній Прометей Донбасу» не лише документує минуле, а й ставить запитання про ціну стабільності, роль цивільних професій у війні та те, як ці історії мають бути збережені й почуті. У цьому сенсі фільм Антона Штуки є не просто хронікою зруйнованої станції, а свідченням людської стійкості в умовах, де здавалося б, вона неможлива.
