Серія документальних фотографій українських авторів Костянтина та Влади Ліберових, присвячена повномасштабній війні Росії проти України, здобула перемогу в категорії Story of the Year — «Історія року» — на міжнародному конкурсі Getty Images. Ще один кадр із цієї роботи посів третє місце в категорії Photo of the Year, підтвердивши вагу української воєнної фотографії у світовому інформаційному просторі.

Про відзнаку Ліберови повідомили на своїй сторінці в Instagram. Водночас фотографи наголосили, що не можуть сприймати таку перемогу як звичайний привід для святкування. За кожною фотографією, яка отримала високу оцінку журі, стоїть реальна людська історія: загибель, поранення, зруйнований дім, розлука, виснаження військових або життя цивільних під постійною загрозою російських обстрілів.

Автори підкреслили, що ці кадри для них передусім не про технічну майстерність чи професійне визнання. Вони є свідченнями подій, які українське суспільство проживає щодня. Камера в такій роботі стає не засобом створення ефектного образу, а інструментом фіксації реальності, яку з часом можуть намагатися заперечити, применшити або витіснити з міжнародної уваги.

Ліберови присвятили нагороду українським військовим і цивільним, яких зустрічали протягом років повномасштабного вторгнення. У своїх поїздках вони працювали у прифронтових містах, на позиціях українських підрозділів, у звільнених населених пунктах та на місцях російських ударів. Героями їхніх фотографій ставали захисники перед бойовими виходами, медики, рятувальники, волонтери, родини загиблих і люди, які намагалися зберегти звичайне життя серед руйнувань.

У центрі їхніх серій часто опиняється не сама військова техніка або масштаб вибухів, а людина. Автори показують втому на обличчях бійців, мовчання після втрати, короткі хвилини близькості, евакуацію поранених, очікування рідних і наслідки ударів по цивільній інфраструктурі. Завдяки такому підходу війна постає не віддаленою геополітичною подією, а сукупністю мільйонів особистих трагедій і рішень.

Перемога в категорії «Історія року» має особливе значення саме для серії фотографій. На відміну від одиночного кадру, фотосерія створює послідовну розповідь, у якій кожне зображення доповнює попереднє. Вона дає змогу показати не лише один драматичний момент, а ширший контекст війни — від фронту до тилу, від руйнування до спротиву, від болю до здатності людей підтримувати одне одного.

Від початку повномасштабної війни Костянтин і Влада Ліберови зосередилися на документуванні російської агресії та її наслідків. До цього вони працювали у фотографії іншого спрямування, однак після 24 лютого 2022 року змінили професійний фокус. Їхні роботи стали впізнаваними завдяки поєднанню документальної точності, емоційної близькості до героїв і здатності показувати війну без її романтизації.

Робота воєнного фотографа пов’язана не лише з фізичним ризиком. Вона вимагає постійного етичного вибору: коли варто натиснути на кнопку, що можна показувати публічно, як не принизити людину у найтяжчий момент і як не перетворити чуже горе на видовищний контент. Особливо складними є зйомки після ракетних ударів, під час евакуації поранених або поруч із родинами, які щойно втратили близьких.

Документальна фотографія не усуває цього конфлікту, однак дає можливість зберегти докази й не дозволити трагедії залишитися невидимою. Саме тому суспільна цінність таких кадрів виходить далеко за межі фотоконкурсів. Вони стають частиною архіву війни, матеріалом для журналістів, дослідників, правозахисників, музеїв і майбутніх поколінь, які намагатимуться зрозуміти досвід України.

Ліберови наголошують, що співпраця з Getty Images допомагає поширювати українські фотографії через провідні світові медіа. Міжнародна агенція дає доступ до великої мережі редакцій, тому зроблений в Україні кадр може з’явитися на сайтах, шпальтах газет і журнальних обкладинках у різних країнах. Для фотографів це спосіб подолати інформаційну втому та знову привернути увагу до війни, яка триває.

Міжнародне визнання робіт Ліберових є також відзнакою всієї української документальної фотографії. Від 2022 року сотні авторів, операторів і репортерів працюють у небезпечних умовах, фіксуючи бойові дії, російські воєнні злочини, життя окупованих і звільнених територій, роботу військових та виживання цивільного населення. Частина з них зазнала поранень, потрапляла під обстріли або загинула під час виконання професійних обов’язків.

Такі знімки вже формують візуальну пам’ять про повномасштабну війну. Саме за ними світ запам’ятовує зруйновані українські міста, оборону країни, масові поховання, евакуаційні потяги, лікарні, укриття та повернення людей до звільнених домівок. Вони одночасно є мистецькими роботами, журналістськими матеріалами й історичними документами.

Водночас автори відмовляються від сприйняття нагороди як особистого тріумфу. Така позиція пояснюється походженням самих фотографій: їх неможливо відокремити від обставин, у яких вони були зроблені. Чим сильнішим є кадр, тим частіше за ним стоїть подія, якої не мало б статися — смерть людини, зруйнована родина або ще один доказ російського насильства.

Нагорода Getty Images робить ці свідчення помітнішими, але не змінює їхнього змісту. Для Костянтина та Влади Ліберових вона стала підтвердженням того, що історії українців доходять до міжнародної аудиторії. Водночас це додаткова відповідальність продовжувати документування, зберігати довіру героїв і не дозволяти перетворювати війну на абстрактний фон.

Присвятивши відзнаку військовим і цивільним, фотографи повернули увагу до людей, без яких цієї серії не існувало б. Саме їхня мужність, стійкість і готовність дозволити зафіксувати найважчі моменти зробили можливими кадри, що нині отримали міжнародне визнання. У цьому сенсі перемога належить не лише авторам, а й усім українцям, чий досвід вони намагаються чесно показати світові.

Фотографії Ліберових продовжують виконувати головне завдання документалістики — залишати свідчення. Поки триває війна, ці зображення нагадують міжнародній аудиторії про ціну українського спротиву. Після її завершення вони стануть частиною пам’яті про людей, які захищали країну, рятували інших, втрачали близьких і продовжували жити попри спроби Росії зруйнувати їхній світ.