Суспільна дискусія навколо головнокомандувача Збройних сил України Олександра Сирського стрімко перетворюється з кадрової суперечки на питання довіри до всієї системи військового управління. Після вуличних акцій із вимогами повернути Михайла Федорова до Міністерства оборони та змінити керівництво армії в публічному просторі з’явилися заяви про можливий тиск на військовослужбовців, контроль їхньої активності в соціальних мережах і організоване поширення звернень на підтримку чинного головнокомандувача.
Одним із головних джерел цих повідомлень став волонтер Сергій Стерненко. Він стверджує, що командири окремих підрозділів могли отримувати вказівки записувати відео на підтримку Сирського. Одночасно особовому складу нібито нагадували про неприпустимість публічної критики рішень військово-політичного керівництва. Підтверджень того, що йдеться про єдиний централізований наказ для всіх Збройних сил, наразі немає, однак сама поява схожих повідомлень у різних підрозділах посилила підозри щодо скоординованої інформаційної кампанії.
Оприлюднений Стерненком текст одного з таких повідомлень містив вимогу провести роз’яснювальну роботу серед військовослужбовців. Командири мали наголосити, що особовий склад не повинен публічно оцінювати кадрові рішення керівництва держави, дії головнокомандувача або долучатися до висловлювань, які можуть бути витлумачені як політичні. Від відповідальних осіб також нібито вимагали стежити за інформаційною активністю підлеглих.
Формально подібні вимоги можуть пояснюватися особливим статусом військовослужбовців. Армія має залишатися поза партійною боротьбою, а розголошення службової інформації, місць дислокації, планів командування чи деталей операцій справді може загрожувати життю людей. Військова дисципліна й принцип єдиноначальності під час війни є необхідними умовами керованості підрозділів.
Однак суспільна суперечка виникла через те, що заборона розголошувати таємні дані не тотожна повній забороні говорити про проблеми. Критики командування вважають, що поняття політичної нейтральності можуть використовувати надто широко — зокрема для припинення розмов про невиправдані втрати, неефективні накази, проблеми із забезпеченням або неналежне ставлення до особового складу.
Особливої гостроти дискусії додала історія військовослужбовця 427-ї окремої бригади безпілотних систем «Рарог». Він повідомив, що після участі в київській акції протесту його оголосили таким, що самовільно залишив місце служби, доправили до Військової служби правопорядку та одягли кайданки. За словами військового, йому також погрожували фізичною розправою та переведенням до штурмового підрозділу.
Командування бригади виклало іншу версію. У «Рарозі» заявили, що військовослужбовець залишив місце несення служби без дозволу і не повідомив керівників, а подібні порушення з його боку нібито траплялися й раніше. Участь у протесті, за позицією підрозділу, не була причиною дисциплінарних дій. Представники бригади також запевнили, що не переслідують військових за законне висловлення громадянської позиції.
Цей випадок демонструє головну проблему нинішньої ситуації: суспільство отримує дві протилежні версії, але не має механізму швидко перевірити жодну з них. Без незалежного розслідування неможливо встановити, чи справді йшлося про самовільне залишення служби, чи дисциплінарні процедури стали способом покарати людину за участь в акції. Водночас особливо серйозної перевірки потребують заяви про кайданки, погрози та можливе використання відправлення до штурмових частин як форми покарання.
Інші повідомлення також залишають більше запитань, ніж відповідей. Стерненко розповів про військового 425-го окремого штурмового полку «Скеля», який опублікував критичний допис про Сирського, після чого його сторінка зникла, а зв’язок із ним начебто перервався. Офіційної інформації про стан військовослужбовця, його місцеперебування або причини видалення облікового запису немає.
Окрема суперечка виникла навколо відео бійців цього ж полку після бойового завдання в Костянтинівці. На записі військові показували українські прапори із зображеннями президента Володимира Зеленського та головнокомандувача Сирського. Стерненко припустив, що така сцена могла бути організована за наказом. Підрозділ повідомляв про успішне виконання завдання та встановлення прапора, але звинувачення у примусовій участі військових у записі публічно не пояснив.
Схожі сумніви виникли й після звернення військовослужбовців 214-го окремого штурмового батальйону на підтримку головнокомандувача. Критики стверджують, що відео з’явилося після команди згори. Доказів, які дозволяли б однозначно відрізнити добровільну позицію бійців від виконання наказу, у відкритому доступі немає.
Важливо розуміти, що сам факт появи заяв на підтримку Сирського не свідчить про примус. У головнокомандувача є прихильники серед військових, які вважають його досвідченим офіцером і виступають проти кадрових змін під тиском протестів. Проте в умовах суворої командної вертикалі навіть добровільне на перший погляд звернення викликатиме підозри, якщо керівництво не пояснює обставини його запису.
Символічним проявом незгоди став вчинок колишнього начальника штабу 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Богдана Кротевича. Він відмовився від відзнаки, підписаної Сирським, і продемонстрував розірване посвідчення. Кротевич і раніше критикував підходи вищого командування, тому його рішення стало продовженням публічного конфлікту, а не спонтанною реакцією на останні події.
Водночас низка високопоставлених військових закликає припинити кампанію проти головнокомандувача. Командувач Десантно-штурмових військ Олег Апостол і командувач Військово-морських сил Олексій Неїжпапа наголосили, що армія не повинна ставати учасницею політичної боротьби. Вони визнали право на аргументовану критику, але застерегли від бездоказових звинувачень, образ і тиску на командну вертикаль у період активних бойових дій.
Їхня позиція має логіку: постійна публічна боротьба між командирами, військовими, волонтерами та політичним керівництвом може підірвати керованість війська й довіру до наказів. Рішення про призначення або звільнення головнокомандувача відповідно до державної системи ухвалює президент, а не учасники вуличних акцій чи медійних кампаній.
Проте вимога єдності не може означати відсутність відповідальності. Якщо повідомлення про погрози, примусові відео або переслідування за критику правдиві, вони становлять небезпеку не лише для окремих військових. Система, яка карає за повідомлення про помилки, втрачає можливість виправляти ці помилки. Замовчування проблем створює лише видимість єдності, тоді як внутрішня недовіра продовжує накопичуватися.
До захисту Сирського долучилися також колишня заступниця міністра оборони Ганна Маляр і колишній народний депутат Юрій Бойко. Маляр назвала головнокомандувача професійним військовим і застерегла від його дискредитації. Позиція Бойка викликала значно гострішу реакцію через його тривалу участь у проросійському політичному середовищі. Для критиків Сирського така підтримка стала додатковим приводом для інформаційних атак, хоча сама по собі не доводить жодної координації.
Стерненко також заявив про ймовірну появу замовних публікацій на підтримку головнокомандувача. За його версією, окремі інформаційні ресурси майже не висвітлюють протести, але синхронно поширюють позитивні оцінки діяльності Сирського. Публічних документів про оплату матеріалів, замовників або централізоване керування редакціями наразі немає, тому ці твердження залишаються припущеннями.
Нинішня криза є наслідком не лише особистого ставлення до Сирського. Вона показує дефіцит зрозумілих правил комунікації між армією, владою та суспільством. Військові не завжди знають, де закінчується дозволена критика й починається дисциплінарне порушення. Громадяни не розуміють, як перевіряють рішення командування. Влада часто реагує на суперечки мовчанням, яке лише посилює підозри.
Знизити напруження може не чергова хвиля заяв на підтримку або проти головнокомандувача, а прозора перевірка конкретних випадків. Держава має пояснити, чи отримували підрозділи вказівки записувати відео, які правові норми регулюють публічні висловлювання військових і чи проводиться розслідування повідомлень про погрози. Окремо необхідно гарантувати, що бойові переведення не використовуються як покарання за незручну позицію.
Дисципліна залишається основою армії, особливо під час війни. Але довіра до командування виникає не з примусового мовчання, а з переконання, що рішення ухвалюються професійно, помилки розслідуються, а військовослужбовці можуть повідомити про проблему без страху незаконної помсти.
