У неділю, 19 липня, у центрі Києва четвертий день поспіль тривала акція з вимогою повернути Михайла Федорова на посаду міністра оборони та звільнити головнокомандувача Збройних сил України Олександра Сирського. Тисячі людей знову вийшли на вулиці столиці, а станом на 22:00 учасники не розходилися, очікуючи конкретної реакції президента та інших представників державного керівництва.

Протести розпочалися 16 липня як відповідь на урядові кадрові зміни, внаслідок яких Федоров залишив Міністерство оборони та не був повторно призначений до нового складу Кабінету Міністрів. Спочатку головним осередком акцій стала площа Івана Франка в Києві, однак за кілька днів протестний рух поширився на регіони й перетворився на загальноукраїнську кампанію.

Одночасно зі столицею мирні зібрання проходили в Харкові, Одесі, Львові, Дніпрі, Кам’янському, Вінниці, Кременчуці, Івано-Франківську та інших містах. Учасники приносили українські прапори, фотографії військовослужбовців і власноруч виготовлені плакати. Написи на картоні стали головним візуальним символом акцій та підкреслили їхній неформальний і низовий характер.

На відміну від традиційних політичних мітингів, на зібраннях майже не було професійно надрукованої агітації чи партійної символіки. Кожна людина самостійно формулювала свою вимогу або звернення до влади. На плакатах з’являлися заклики повернути Федорова, змінити головнокомандувача, забезпечити військових дронами, відновити роботу Верховної Ради та дозволити представникам армії відкрито говорити про проблеми.

Учасники акцій пояснюють підтримку Федорова не лише ставленням до конкретного посадовця. Із його командою вони пов’язують прискорення технологічних змін у сфері оборони, розвиток безпілотних систем, цифровізацію військового управління та створення зрозуміліших механізмів співпраці держави з українськими виробниками зброї.

Особливе значення для протестувальників має майбутнє проєктів, пов’язаних із платформою Brave1, виробництвом дронів, роботизованими комплексами, засобами радіоелектронної боротьби та цифровими системами для військових. На думку учасників, зміна керівництва Міністерства оборони без чіткого плану наступності може уповільнити укладання контрактів, фінансування розробок і постачання техніки на фронт.

Під час повномасштабної війни технологічні рішення швидко втрачають актуальність. Російські війська постійно змінюють способи протидії українським безпілотникам, удосконалюють радіоелектронну боротьбу та адаптують власну тактику. Українським виробникам і військовим доводиться так само швидко оновлювати програмне забезпечення, зв’язок, конструкції дронів і способи їхнього застосування.

Саме тому учасники протестів сприймають можливу втрату темпу реформ як безпосередню загрозу бойовим підрозділам. Вони вимагають від держави гарантувати, що зміна посадовців не зупинить уже запущені програми. Повернення Федорова протестувальники називають найпростішим способом зберегти сформовану команду та продовжити роботу без тривалого перехідного періоду.

Друга ключова вимога стосується Олександра Сирського. Учасники акцій закликають президента оцінити діяльність головнокомандувача та ухвалити рішення про його звільнення. Вони порушують питання якості військового управління, відповідальності за втрати, ставлення до особового складу та пріоритетів, за якими українська армія проводить бойові операції.

Одне з найпоширеніших гасел закликає воювати технологіями, а не життями військових. Для учасників воно означає необхідність зменшувати залежність від людського ресурсу завдяки дронам, автоматизації, точному плануванню та ефективнішому командуванню. Водночас вимога відставки Сирського залишається позицією протестувальників: жодних юридичних рішень щодо зміни головнокомандувача станом на вечір 19 липня не ухвалили.

Акції також дедалі частіше порушують питання свободи слова для військовослужбовців. Учасники вимагають, щоб представники армії могли повідомляти про системні проблеми, неефективні рішення та неналежне забезпечення без страху незаконного переслідування. При цьому організатори визнають необхідність зберігати військову таємницю й не поширювати інформацію, яка може допомогти противнику.

Серед присутніх у Києві та регіонах є ветерани, волонтери, чинні військовослужбовці, родичі захисників, студенти, громадські активісти та звичайні мешканці. Учасники наголошують, що оборонна політика стосується всього суспільства, оскільки практично кожна українська родина має близьких у війську, допомагає підрозділам або живе під загрозою російських атак.

За чотири дні початковий порядок денний протестів помітно розширився. Від вимоги скасувати одне кадрове рішення учасники перейшли до обговорення прозорості управління армією, відповідальності командування, темпів оборонних реформ і ролі парламенту. На плакатах з’явилися заклики достроково завершити перерву в роботі Верховної Ради й повернути народних депутатів до розгляду невирішених кадрових і законодавчих питань.

Учасники вважають, що під час війни парламент не може тривалий час не проводити пленарних засідань, особливо після масштабного переформатування уряду. Від депутатів очікують контролю за виконавчою владою, відкритого обговорення рішень у сфері оборони та пояснення того, яким буде подальший розподіл повноважень між Міністерством оборони, Генеральним штабом і військовим командуванням.

Додаткового значення четвертому дню акцій надала заява президента Володимира Зеленського. Напередодні він повідомив, що провів тривалі розмови окремо з Михайлом Федоровим та Олександром Сирським. Президент запевнив, що чує позицію громадян, і заявив про підготовку рішень, пов’язаних з армією.

Конкретного змісту цих рішень глава держави не розкрив. Для учасників протестів повідомлення про консультації стало підтвердженням того, що влада помітила суспільну реакцію, однак не стало остаточною відповіддю. Люди заявили, що очікують не загальних формулювань, а зрозумілих кадрових і управлінських кроків.

Саме тому київська акція продовжилася після настання темряви. Станом на 22:00 люди залишалися в центрі міста, спілкувалися, скандували гасла та обговорювали можливість подальших зібрань. Організатори наголошували на мирному характері протесту й закликали не реагувати на можливі провокації.

У регіонах формат акцій відрізняється залежно від міста. В Одесі люди традиційно збираються на Дерибасівській, у Львові — в центральній частині міста, у Харкові — на одному з громадських майданчиків у центрі. У Дніпрі, Вінниці, Кременчуці, Кам’янському та Івано-Франківську помітну роль у зібраннях відіграють місцеві волонтерські та ветеранські спільноти.

Географія протестів демонструє, що дискусія про керівництво оборонним сектором давно вийшла за межі політичного життя столиці. Учасники з різних областей використовують схожі гасла та висловлюють однакове занепокоєння можливим згортанням технологічних змін. Водночас єдиного централізованого штабу чи погодженого списку вимог у руху немає.

Мирні акції відбуваються в умовах повномасштабної війни, що змушує організаторів постійно наголошувати на недопустимості дестабілізації. Вони заявляють, що не виступають проти держави або Збройних сил, а намагаються домогтися більшої відповідальності посадовців і збереження тих напрямів оборонної політики, які вважають ефективними.

Четвертий день протестів показав, що перші заяви влади не зменшили суспільного напруження. Навпаки, рух продовжив поширюватися, а його вимоги стали ширшими. Повернення Федорова залишається центральним пунктом, але тепер воно поєднується з вимогами відставки Сирського, парламентського контролю та права військових говорити про проблеми.

Подальший розвиток ситуації залежатиме від того, які саме рішення представить президент і чи отримає суспільство зрозуміле пояснення причин кадрових змін. Відсутність конкретики може продовжити акції та збільшити кількість їхніх учасників. Чіткий план збереження оборонних програм і публічна оцінка роботи командування, навпаки, здатні перевести суперечку в інституційний формат.

Станом на пізній вечір 19 липня учасники київського протесту не отримали відповіді, якої очікували. Вони продовжували залишатися на вулиці, демонструючи готовність впливати на оборонну політику мирними громадянськими методами. Четвертий день акцій засвідчив, що кадрові рішення в умовах війни більше не сприймаються суспільством як внутрішня справа влади.