Звільнення Олександра Сирського з посади головнокомандувача Збройних сил України та призначення Михайла Драпатого не завершили кадрового перезавантаження оборонного сектору. У центрі суспільної дискусії залишається майбутнє Михайла Федорова, якого президент Володимир Зеленський не запропонував повторно призначити міністром оборони після відставки уряду. Учасники протестів, що тривали в Києві та інших містах із 16 липня, заявили про підготовку нового етапу акцій і вимагають повернути колишнього очільника відомства на посаду.
За даними джерел «Української правди» у політичних колах, Зеленський пропонував Федорову кілька інших варіантів роботи у владі. Серед них називали посаду віцепрем’єра, відповідального за технологічний розвиток. Колишній міністр, як стверджують співрозмовники видання, від цих пропозицій відмовився, оскільки не отримав зрозумілого пояснення причин свого звільнення та не вважає інші посади достатніми для реалізації підготовленої ним оборонної стратегії.
Йдеться не лише про формальне працевлаштування колишнього урядовця після кадрових перестановок. Міністерство оборони контролює значну частину процесів, пов’язаних із формуванням оборонної політики, забезпеченням військ, закупівлями, цифровізацією, розвитком безпілотних систем і взаємодією з міжнародними партнерами. Посада віцепрем’єра могла б дати Федорову політичний статус і можливість координувати технологічні проєкти між різними відомствами, однак не забезпечувала б прямих повноважень керівника Міноборони.
Саме тому запропонований технологічний напрям, за інформацією джерел, Федоров не розглядає як повноцінну можливість продовжити розпочату роботу. Його позиція свідчить, що суперечка стосується не назви посади, а контролю над практичним упровадженням змін у Силах оборони. Без впливу на фінансування, закупівлі, кадрові рішення та внутрішню організацію відомства будь-яка технологічна стратегія ризикує залишитися набором рекомендацій, які інші структури можуть виконувати повільно або вибірково.
Прихильники повернення Федорова наголошують, що після призначення Михайла Драпатого новим головнокомандувачем попередня команда міністерства могла б швидко розпочати спільну роботу з оновленим військовим керівництвом. Її представники вже знають внутрішні процеси, мають напрацьовані контакти з бойовими підрозділами, українськими виробниками озброєння та міжнародними партнерами. Натомість новому міністру знадобиться час для формування власної команди, ознайомлення з масштабними програмами та занурення у складну систему оборонного управління. Під час повномасштабної війни така адаптація може стати критичною. Рішення щодо фронту, мобілізації, підготовки військових, постачання боєприпасів, розвитку дронів і захисту підрозділів від російських ударів необхідно ухвалювати щодня. Навіть кілька місяців управлінської невизначеності можуть уповільнити реформи та створити додаткові ризики для системи, яка вже працює під надзвичайним навантаженням.
Окремим аргументом стало усунення причини, якою влада раніше пояснювала небажання повторно вносити кандидатуру Федорова. Зеленський визнавав, що між міністром оборони та головнокомандувачем Сирським не вдалося налагодити ефективну взаємодію. Суперечності між політичною та військовою ланками, за словами президента, заважали розв’язувати проблеми у бригадах, на полі бою та в мобілізаційній системі. Після звільнення Сирського і призначення Драпатого попередній персональний конфлікт формально втратив актуальність. Це дало протестувальникам підстави запитувати, чому Федоров не може повернутися до Міністерства оборони та розпочати роботу з новим головнокомандувачем. На їхню думку, зміна керівництва ЗСУ створила можливість вибудувати взаємодію між відомством і Генеральним штабом із чистого аркуша.
Кадрове рішення щодо Сирського задовольнило лише одну з двох основних вимог протестного руху. Учасники акцій, які розпочалися 16 липня у Києві та поширилися на Львів, Одесу, Дніпро, Тернопіль, Івано-Франківськ та інші міста, вимагали одночасно призначити нового головнокомандувача і повернути Федорова на посаду міністра оборони. Після оголошення про призначення Драпатого частина учасників сприйняла рішення як свідчення того, що мирні публічні акції можуть впливати на порядок денний влади.
Водночас організатори наголосили, що не вважають протест завершеним. Ветеран Дмитро Козятинський, який закликав людей виходити на попередні мітинги, анонсував на 24 липня початок безстрокової акції. Збір у Києві запланований на 20:00 на площі Івана Франка. Жителів інших міст закликають у цей самий час виходити на центральні площі своїх громад. За словами Козятинського, учасники мають намір збиратися щодня і продовжувати протест доти, доки влада не відреагує на вимогу щодо Федорова. Організатор також повідомив, що подав до Київської міської державної адміністрації повідомлення про проведення акції. Він пояснив новий етап протесту тим, що після звільнення Сирського зник конфлікт між Міністерством оборони та Генеральним штабом, який раніше називали однією з головних перешкод для роботи попередньої команди.
Для протестувальників питання повернення Федорова пов’язане не лише з підтримкою конкретного політика. Його відставку вони сприймають як можливу відмову від курсу на технологізацію оборони, швидке впровадження інновацій, розвиток безпілотних платформ і реформування процедур, успадкованих від старої системи управління. Федоров став для частини активного суспільства символом цифрових змін, тому його усунення без детального публічного пояснення викликало особливо гостру реакцію.
Станом на 22 липня обов’язки міністра оборони виконує генерал-майор Євгеній Хмара. На нього покладено завдання продовжувати реформи, забезпечувати технологічні ударні операції та реалізовувати програми розвитку Сил оборони. Водночас остаточна конфігурація керівництва відомства залишається невизначеною, адже повноцінного міністра має призначити Верховна Рада за поданням президента.
Ситуація створює для Зеленського складний політичний вибір. Повернення Федорова могло б знизити суспільну напругу та показати готовність влади реагувати на публічний запит. Проте воно також означало б перегляд нещодавньої кадрової стратегії та знову поставило б питання про справжні мотиви початкового звільнення. Призначення іншого міністра дозволило б зберегти сформовану конфігурацію, але могло б посилити недовіру серед учасників протестів.
Не менш важливою залишається інституційна взаємодія між Міністерством оборони та військовим командуванням. Міністерство формує політику, відповідає за ресурсне забезпечення і цивільний контроль, тоді як командування ЗСУ планує та проводить бойові операції. Ефективність цієї системи залежить не від повної відсутності суперечок, а від здатності керівників перетворювати їх на професійну дискусію та узгоджені рішення.
Попередній конфлікт показав, наскільки небезпечним під час війни може бути розрив між політичною та військовою ланками. Призначення Драпатого створило можливість перезапустити взаємодію, однак відкритим залишається питання, хто представлятиме в цій системі Міністерство оборони. Від відповіді залежатимуть темпи корпусної реформи, розвиток технологій, забезпечення підрозділів і довіра суспільства до кадрових рішень.
Анонс безстрокової акції означає, що кадрова історія не завершилася зміною головнокомандувача. Вона перетворилася на ширшу розмову про відповідальність влади, прозорість рішень і право громадян вимагати пояснень навіть в умовах воєнного стану. Від подальших кроків президента залежатиме, чи завершиться перезавантаження оборонного керівництва компромісом, чи протести переростуть у тривале політичне протистояння.
