У Львові відкрилася персональна виставка маріупольської художниці Оксани Гнатишин «Світлотінь» — понад 30 робіт, створених протягом майже п’яти років життя в евакуації. Експозиція поєднала особисті спогади про довоєнний Маріуполь, образ Азовського моря, культурні символи Донеччини та мотиви, що відсилають до значно давніших пластів української історії. Виставка відкрилася 5 вересня у львівському Палаці Хоткевича і стала для мисткині першою персональною експозицією у Львові після початку повномасштабної війни та вимушеного переїзду з рідного міста.

«Світлотінь» фактично перетворює досвід втрати дому на візуальну історію про пам’ять, ідентичність і здатність зберігати зв’язок із місцем, навіть коли повернутися до нього фізично неможливо. У ранніх полотнах колекції відчутніша трагедія та біль, тоді як новіші роботи стають яскравішими й оптимістичнішими. Саме цей рух від темних образів до світліших і дав назві виставки додаткового сенсу: тут світло й тінь існують поруч, як минуле і майбутнє, втрата і надія.

Море, ключі та спогади про життя «до»

Одним із центральних образів виставки стало Азовське море. Для Оксани Гнатишин воно не просто пейзажний мотив, а частина особистої пам’яті про Маріуполь і життя, яке існувало до російського вторгнення та руйнування міста. На полотнах море постає майже фізично відчутним — як простір, до якого подумки повертаються люди, що були змушені залишити свої домівки. В експозиції також є робота з деревом, на якому висять ключі маріупольців від зруйнованих або залишених квартир і будинків. Для переселенців цей образ набуває особливої сили, адже звичайний ключ перетворюється на символ дому, до якого людина досі належить, навіть якщо самого дому вже може не існувати.

Відвідувачка виставки Тетяна, яка також виїхала з Маріуполя, розповідала, що після евакуації її довго тягнуло до води, а на картині з ключами вона спочатку побачила силуети людей і лише потім самі ключі. Такі деталі роблять «Світлотінь» не просто виставкою про одне місто, а простором спільної пам’яті для тисяч людей, які втратили звичне життя, але не відмовилися від власної історії.

«Код Донеччини»: від шахт і солі до козацької традиції

Окреме місце в експозиції займають роботи з мистецького проєкту «Код Донеччини». Для цієї серії художниця спочатку створила шість полотен розміром 50 на 60 сантиметрів. На них з’явилися впізнавані символи регіону: Азовське море, Святогірськ, соледарська сіль, кам’яні баби, шахти та козак. Останній образ художниця використовує як нагадування про історичний зв’язок Донеччини з українською козацькою традицією свободи та захисту своєї землі.

Серія отримала продовження не лише в галерейному просторі. Роботи Гнатишин увійшли до спеціального випуску поштових марок «Укрпошти», погашення якого відбулося 22 серпня 2026 року у Дніпрі. Після розмов із маріупольцями та іншими переселенцями мисткиня вирішила розширювати колекцію. До неї вже додалися образи вітряків із Новоазовська та виноробні з Бахмута. За словами Гнатишин, знакових місць на Донеччині значно більше, тому ця серія, ймовірно, продовжуватиметься.

Донеччина не зводиться до війни

У роботах художниці важливе місце займають не лише сучасні символи регіону. Вона звертається до скіфських і трипільських орнаментів, нагадуючи про глибокий історичний та культурний контекст українського сходу. Це принципово інший погляд на Донеччину — не як на територію, яку визначає лише війна, шахти чи промисловість, а як на простір із багатошаровою культурою, пам’яттю та власною візуальною мовою.

Саме тому виставка працює одразу на кількох рівнях. Для маріупольців і переселенців вона може бути особистою зустріччю зі знайомими образами. Для львівської аудиторії — можливістю побачити Донеччину через мистецтво людини, яка говорить про регіон ізсередини. А для самої художниці ця колекція стала своєрідним літописом кількох років життя після евакуації: від гострого переживання втрати до поступового повернення кольору, світла й упевненості в майбутньому.

Від темних полотен до яскравих кольорів

Глядачі звертають увагу, що ранні роботи в експозиції виглядають трагічнішими, тоді як пізніші наповнені яскравими кольорами. Один із відвідувачів, Віталій, назвав це знаком того, що «все буде добре», зауваживши, що митці часто гостріше відчувають зміни. У випадку «Світлотіні» така зміна палітри читається як внутрішній шлях самої авторки — від фіксації травматичного досвіду до спроби говорити про майбутнє без відмови від минулого.

Понад три десятки картин Оксани Гнатишин показують Маріуполь і Донеччину не як втрачений простір, а як частину живої української культури, яку продовжують відтворювати в живописі, символах, пам’яті та нових мистецьких проєктах. «Світлотінь» нагадує, що знищення будівель не означає знищення ідентичності, а мистецтво здатне зберігати образ дому навіть тоді, коли цей дім опинився за сотнями кілометрів або під окупацією.

Виставка Оксани Гнатишин «Світлотінь» триватиме у Львові до 4 жовтня 2026 року. Побачити експозицію можна у Палаці Хоткевича за адресою: вул. Кушевича, 1.