Українська режисерка Анна Бурячкова розпочала роботу над новим художнім фільмом, заснованим на романі «Gimme Shelter» письменниці Ольги Сідоріної-Вілкінс. Проєкт знаходиться на етапі написання сценарію, який авторки створюють спільно, намагаючись зберегти атмосферу книги та водночас адаптувати її для великого екрана. Це буде фільм про Київ у 2010-х — про покоління, що жило на межі перелому, відчуваючи, як невидима хвиля історії ось-ось накриє все звичне життя.
Події «Gimme Shelter» розгортаються у столиці напередодні Революції Гідності. У центрі сюжету — Віра, молода жінка, чия доля відображає стан цілого покоління: пошук свого місця, втеча від минулого, конфлікт між старими моделями існування та новими цінностями. Її історія — це спроба знайти власний голос у місті, де тісно переплітаються соціальні контрасти, мовні суперечності й відчуття неминучих змін. Через інтимний досвід героїні фільм прагне показати, як особисте поступово стає політичним, як приватне життя неминуче опиняється в епіцентрі великих подій.
За словами команди, «Gimme Shelter» стане не лише драмаю про одну жінку, а й портретом українського суспільства у час, коли минуле ще не відпустило, а майбутнє вже невблаганно вривається у життя. Це фільм про тих, хто дорослішав на тлі протестів, змін і втрат, і хто вчився говорити про себе без страху. У сценарії, над яким працюють Бурячкова і Сідоріна-Вілкінс, особлива увага приділяється психології персонажів, ритму міста, відчуттю Києва як живого організму — з його нічними трамваями, дахами, вузькими дворами й запахом кави у вікнах на Подолі.
Продюсерками стрічки стали Наталія Лібет та Ольга Брегман — імена, добре відомі українському кінематографу. Обидві мають досвід роботи з сильними авторськими проєктами: «Куба&Аляска», «Правило двох стін», «Стоп-земля» та «Стрічка часу». Їхня участь гарантує, що «Gimme Shelter» отримає продуману виробничу підтримку і збереже незалежний, інтелектуальний характер, притаманний українському арткіно останніх років.
Анна Бурячкова, яка дебютувала у повнометражному кіно з фільмом «Назавжди-назавжди», стала однією з найцікавіших режисерських постатей нової української хвилі. Її перша стрічка мала прем’єру на 80-му Венеційському кінофестивалі у 2023 році, отримала нагороди як найкращий міжнародний фільм на фестивалях у Коттбусі та Стамбулі, а в Україні здобула спеціальну відзнаку на Миколайчук OPEN. Для Бурячкової характерна емоційна точність, уважність до деталей і вміння працювати з молодими акторами. Її фільми поєднують щирість документальної спостережливості з поетичною візуальністю, що робить її стиль упізнаваним і близьким до сучасної європейської режисури.
Зараз Анна працює також над екранізацією роману Івана Багряного «Тигролови», але паралельно розвиває «Gimme Shelter» як проект, який, за її словами, «говорить про людей, що стояли на порозі змін, самі того не усвідомлюючи». Для неї цей фільм — не просто історія героїні, а спроба зафіксувати певний стан українського суспільства у передреволюційний час: від апатії до прозріння, від страху до відповідальності.
Роман Ольги Сідоріної-Вілкінс, за яким зніматимуть стрічку, ще не вийшов друком — його публікація запланована на грудень 2025 – січень 2026 року. Уже зараз триває передзамовлення книги, яка, за словами авторки, «є своєрідною сповіддю покоління, що дорослішало разом з країною». Сідоріна-Вілкінс відома своєю чесною прозою, у якій мова завжди точна, а персонажі — живі, без пафосу й прикрас. Її роман поєднує спогади й вигадку, документальність і емоційну правду, що робить його ідеальним матеріалом для кінематографічної адаптації.
Фільм «Gimme Shelter» обіцяє бути камерним, але глибоко емоційним. Київ у ньому — не фон, а самостійний герой, який говорить мовою звуків і світла. У ньому співіснують різні соціальні світи: розкішні скляні офіси і комунальні квартири, старі київські сходи і нові торговельні центри, контраст, який у 2010-х стає не лише економічним, а й духовним. Головна героїня Віра проходить через ці простори, намагаючись зрозуміти, ким вона є у цьому мінливому середовищі. Її історія — це історія жінки, яка вчиться жити на повну у світі, що змінюється швидше, ніж вона встигає дихати.
Для українського кіно це ще один крок до створення власного міського міфу, де Київ постає не лише як політична сцена, а як місце пам’яті, внутрішніх пошуків і мистецького натхнення. У фільмі звучить питання, актуальне для всієї постреволюційної генерації: чи можна знайти притулок — «shelter» — у місті, яке постійно руйнує старі форми, щоб створити нові.
Успіх «Gimme Shelter» може зміцнити позиції українського авторського кіно на міжнародній арені, адже проєкт поєднує універсальність людських почуттів із локальною автентичністю. У ньому є все, що приваблює сучасну аудиторію: чесність, драма, візуальна краса і глибока історія. Для Анни Бурячкової цей фільм може стати ще одним важливим кроком після Венеції, а для українського кінематографа — нагадуванням, що наша культура здатна розповідати про себе без перекладу — мовою світла, ритму і серця.
