Українське мистецтво знову знаходить мову, щоб розповісти світу правду про війну. Графічна дизайнерка та випускниця Київської академії Бойчука Аліна Борисова створила мальопис «Мистецтво під вогнем» — проєкт, що поєднує особисту пам’ять, документальний погляд і художнє висловлювання. Мальопис народився з потреби пояснити іноземцям те, що неможливо вмістити в короткі новини чи стрічки соцмереж: як виглядає життя українських студентів, викладачів і митців у момент, коли російська ракета руйнує простір, де вони вчаться творити. Тепер видання виходить в Україні у видавництві «КіТ», а сама робота вже відзначена міжнародними нагородами.
Для Аліни Борисової цей проєкт став не просто художнім завданням, а особистим висловлюванням. Під час навчання в магістратурі Базельської академії дизайну вона зрозуміла, наскільки неточне уявлення про війну мають навіть освічені європейці. Їхній досвід перебування в безпеці створював відчуження — між тим, що вони знають, і тим, що переживають українці. Мальопис став спробою подолати цей розрив, знайти спосіб візуально й емоційно пояснити різницю між інформацією і реальністю. Тому в основу роботи вона поклала три документальні історії людей, які були поруч із трагедією 25 березня 2024 року.
Перша історія — про викладача академії. Під час удару він був удома, але добре знав, що його студенти перебувають на заняттях. Його перша реакція — потреба переконатися, що ніхто не постраждав. Цей епізод показує не лише страх за студентів, а й відповідальність, яка залишається з викладачем незалежно від умов. Коли навчання стало неможливо проводити у стінах зруйнованого корпусу, він переніс заняття з живопису до Ботанічного саду. Це рішення стало символом того, що навіть після руйнування мистецтво продовжує жити, а процес навчання може існувати поза будівлями, якщо є люди, які його тримають.
Друга історія — про студентку, яка приїхала до Києва з міста, що нині перебуває під окупацією. У момент атаки вона була в аудиторії. Для неї вибух став продовженням досвіду, який і так тягнувся з дому — досвіду втрати, страху, переміщення. Мальопис передає її переживання після трагедії: посттравматичний синдром, страх повертатися в навчальні корпуси, пошуки нормальності, спроби знову довіритися простору, який утратив безпеку. Її історія — про внутрішню боротьбу і про те, як війна змінює людину навіть тоді, коли вона зовні залишається цілісною.
Третя історія — про іншу студентку, яка під час удару була в гуртожитку поряд з академією. Вона бачила руйнування на власні очі: розбиту будівлю, дим, обвалені стіни. Гранична близькість смертельної небезпеки стала для неї шоком, який важко описати словами. У мальописі ця історія передана через контраст буденності та раптовості, через погляд, що не може відірватися від зруйнованого корпусу. Її досвід підкреслює: війна поруч не тоді, коли читаєш новини, а тоді, коли бачиш, що за кілька метрів загинути могла ти.
Проєкт Борисової вже отримав міжнародне визнання. Він переміг на швейцарській премії Volume Award, яка щороку відзначає найкращі роботи студентів у сфері графічного дизайну та візуального мистецтва. Мальопис також став лауреатом президентського гранту, що дозволило художниці видати його в Україні. Це рідкісний випадок, коли магістерська робота стає не просто культурним продуктом, а важливим документом часу.
Історія, яку розповідає «Мистецтво під вогнем», нерозривно пов’язана з реальними подіями. 25 березня 2024 року уламки російської ракети влучили в корпус Академії декоративно-прикладного мистецтва та дизайну імені Михайла Бойчука. Удар повністю зруйнував праве крило будівлі. Зник не просто навчальний простір — знищено музей культурної спадщини Бойчука, кафедру монументального живопису, спортивну залу, конгрес-хол. На момент вибуху в корпусі проходила виставка «Українська жінка в полум’ї війни», що надає події ще більш трагічного символізму. Постраждала завідувачка одного з підрозділів. Пізніше ЮНЕСКО взяло на себе фінансування та контроль за відновленням корпусу.
Натхненням для мальопису стало не лише бажання розповісти про конкретний удар, а й прагнення описати ширший феномен — життя студентів і викладачів у місті, яке постійно перебуває під загрозою. Як вони повертаються на заняття? Як адаптуються? Як підтримують одне одного? Як зберігають мистецтво там, де все навколо руйнується? Мальопис Борисової працює на перетині цих питань, формуючи художню відповідь, яка водночас є свідченням і терапією.
У європейців часто виникає хибне уявлення, що війна — це фон, а не стан життя. Борисова ж у своїй роботі показує, що це досвід, який проходить через кожного: через тіло, пам’ять, звички, навчання, творчість. Її мальопис не про руйнування будівлі — він про тих, хто вижив у цій будівлі, про тих, хто продовжує вчитися і викладати попри загрозу. І про те, як мистецтво допомагає не просто пережити травму, а й осмислити її.
«Мистецтво під вогнем» — це не лише про удар по академії. Це історія про українську культуру в час війни, про спільність, яка виникає після катастроф, про здатність продовжувати творити навіть тоді, коли простір творення зникає фізично. Студенти та викладачі академії Бойчука стали частиною цього великого наративу, а мальопис Борисової — його графічним свідченням.
Сьогодні, коли світ поступово втрачає увагу до війни, такі роботи важливо нагадують: трагедії не минають, вони формують нас. І завдяки художникам їхні історії перестають бути статистикою — вони стають живими голосами.
