У Дрогобичі представили тактильну мініскульптуру церкви Святого Юра — однієї з найцінніших пам’яток дерев’яної сакральної архітектури України, що входить до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Проєкт, загальна вартість якого становить 636 тисяч гривень, офіційно презентували за участі представників місцевої влади, митців та громадськості. Ця ініціатива стала важливим кроком у розвитку інклюзивної культурної інфраструктури та підсилює можливості доступу до мистецьких і історичних об’єктів для людей з порушеннями зору. Церква Святого Юра — архітектурний шедевр XV–XVI століть, збудований із дерева без жодного металевого елемента, і є однією з найвідоміших дерев’яних церков Галичини.
Нова мініскульптура дозволяє людям, які не можуть побачити храм на власні очі, відчути його форми та унікальність через дотик. Макет містить інформаційні таблиці зі шрифтом Брайля, що робить його зручним та інформативним для відвідувачів із різними потребами. Крім того, наступний рівень доступності забезпечує QR-код із аудіодискрипцією — детальним голосовим описом, озвученим Ярославом Нудиком, солістом відомої вокальної формації «Піккардійська Терція». Таким чином, скульптура поєднує тактильний, текстовий та аудіальний способи сприйняття, дозволяючи людям з порушеннями зору отримати повне уявлення про пам’ятку.
Автором мініскульптури став скульптор Василь Одрехівський. У своїй роботі він прагнув передати максимально точні пропорції та характерні деталі храму, зокрема багатоярусну структуру, дахові форми та вишукані конструктивні переходи, які роблять церкву Святого Юра неповторною. Одрехівський наголосив, що цей проєкт є насамперед про повагу — до незрячих людей, які «бачать на дотик», і до самої української культурної спадщини, яка має бути доступною кожному незалежно від фізичних можливостей. Завдяки його роботі об’єкт став не лише туристичною точкою, а й важливим символом інклюзивності.
Церква Святого Юра у Дрогобичі — один із найкращих зразків українського дерев’яного зодчества. Храм, збудований у традиційній бойківській архітектурній манері, є унікальним з точки зору техніки виконання, адже майстри працювали виключно з деревиною, створивши складну конструкцію, що збереглася донині. Усередині храм прикрашений цінним іконостасом XVII століття, розписами та різьбленням, які відображають поєднання релігійних мотивів і галицьких мистецьких традицій. Наявність тактильного макета робить цю пам’ятку не лише історичною, а й освітньою, відкриваючи новий формат взаємодії з культурною спадщиною.
Створення тактильних артоб’єктів — важливий тренд у сучасних культурних практиках. Вони дозволяють людям з порушеннями зору долучатися до історії та мистецтва рівноправно, формуючи інклюзивне середовище та розширюючи межі доступності. В Україні такі проєкти поки залишаються поодинокими, тому ініціатива Дрогобича має особливу вагу — вона показує, що регіональні громади готові впроваджувати нові стандарти, робити свою культурну спадщину видимою та відчутною для всіх. Тактильна мініскульптура стане важливою частиною туристичного маршруту міста, привертаючи увагу як українських, так і іноземних гостей.
Місцева влада планує розвивати інклюзивну інфраструктуру довкола об’єктів ЮНЕСКО, а також популяризувати деревʼяну сакральну архітектуру Галичини через сучасні технології та культурні проєкти. Церква Святого Юра вже давно є культурною візитівкою регіону, і нова мініскульптура лише підсилює її значення. Вона демонструє, як історична спадщина може стати основою для створення простору, що поєднує мистецтво, освіту та інклюзивність.
Проєкт також має соціальну складову: він сприяє формуванню спільноти, яка вибудовує діалог між зрячими та незрячими людьми, об’єднує їх довкола культурних цінностей і допомагає усвідомити важливість доступності в сучасному суспільстві. Кожен, хто торкнеться цієї мініскульптури, зможе не лише дізнатися про архітектуру храму, а й відчути частину його історії через дотик, що створює особливий емоційний зв’язок.
Ініціатива в Дрогобичі може стати прикладом для інших українських міст, які мають унікальні історичні об’єкти. Такі мініскульптури можуть з’являтися біля замків, храмів, музеїв чи пам’ятників, роблячи культурну спадщину доступною для кожного. Адже саме інклюзивність робить суспільство зрілішим та сильнішим, а культура — живою.
