Чотири мозаїчні автобусні зупинки на автошляху М-09 Тернопіль — Львів — Рава-Руська, які ще нещодавно могли зникнути під ковшем техніки через капітальний ремонт дороги, вдалося зберегти. Про це повідомила Львівська обласна рада після виїзної наради за участі представників Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, науковців Національного університету «Львівська політехніка» та фахівців Служби відновлення інфраструктури. Рішення стало знаковим не лише для конкретних громад, а й для всієї країни, адже йдеться про збереження об’єктів монументального мистецтва другої половини ХХ століття, які тривалий час залишалися поза належною увагою держави.
Йдеться про зупинки в селах Липник, Мощана, Воля-Висоцька та Великий Дорошів. Кожна з них має власну художню мову та унікальне мозаїчне панно, виконане в традиції українського монументалізму. У другій половині минулого століття такі об’єкти створювали не просто як функціональні елементи інфраструктури, а як частину культурного ландшафту, що формував візуальну ідентичність регіону. Автобусні зупинки ставали своєрідними міні-галереями просто неба, де поєднувалися декоративне мистецтво, архітектура і соціальний меседж епохи.
Після фахового обстеження ухвалено компромісне, але стратегічно важливе рішення. Дві зупинки буде відновлено у межах дорожнього ремонту та продовжено використовувати за прямим призначенням. Це означає, що мозаїки інтегрують у сучасну інфраструктуру, зберігши їх автентичність і водночас забезпечивши безпечні умови експлуатації. Ще дві зупинки законсервують і збережуть як туристично-мистецькі об’єкти громад. Такий підхід дозволяє поєднати інфраструктурний розвиток із культурною відповідальністю, що для України в умовах війни та відбудови є особливо важливим сигналом.
Під час огляду експерти встановили, що мозаїчне панно на одній із зупинок у селі Липник, попередньо, може належати авторству видатного українського монументаліста, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Володимира Патика. Якщо авторство буде офіційно підтверджено, це відкриє можливість надання об’єкту статусу пам’ятки культурної спадщини. Для мистецького середовища це надзвичайно важливо, адже творчість Патика є знаковою для українського живопису та монументального мистецтва другої половини ХХ століття, а збереження його можливих робіт у публічному просторі набуває не лише естетичного, а й символічного значення.
Історія із цими зупинками стала продовженням резонансної події грудня 2025 року, коли під час реконструкції траси було зруйновано зупинку з мозаїчним панно в селі Смереків. Тоді ситуація викликала хвилю обурення серед культурної спільноти, істориків мистецтва та місцевих жителів. Саме цей випадок став каталізатором для початку першої в Україні системної інвентаризації мозаїчних творів у межах області. Фахівці наголошують, що десятиліттями такі об’єкти фактично перебували в «сірій зоні» — формально вони вважалися лише елементами придорожньої інфраструктури без окремого охоронного статусу.
Юридичний аспект залишається ключовим. Наразі мозаїчні зупинки не мають чітко визначеного статусу пам’яток, що ускладнює їхню реставрацію та фінансування. Проведення інвентаризації має стати першим кроком до формування реєстру, визначення джерел коштів та розробки механізмів консервації. У перспективі це може сприяти створенню туристичних маршрутів, присвячених монументальному мистецтву радянського періоду, переосмисленому в українському культурному контексті.
Для місцевих громад рішення про збереження зупинок означає більше, ніж просто порятунок старих споруд. Це про повагу до історії місця, про збереження візуальної пам’яті та про можливість розвитку культурного туризму. В умовах повномасштабної війни, коли питання відбудови стоїть особливо гостро, суспільство дедалі частіше ставить запитання не лише про швидкість і масштабність інфраструктурних робіт, а й про їхню культурну чутливість. Приклад Львівщини демонструє, що модернізація може відбуватися без знищення мистецької спадщини.
Збереження мозаїчних зупинок на трасі М-09 стає символом нового підходу до простору — такого, де дорога не лише з’єднує міста, а й розповідає історію краю через мистецтво. Це історія про баланс між розвитком і пам’яттю, про відповідальність держави й активність громад, про те, що навіть невеликі архітектурні форми можуть мати значення для національної культурної ідентичності.
