У фондосховищі Національний заповідник «Софія Київська» зберігається унікальний археологічний артефакт — керамічна писанка ХІІ століття, яка поєднує в собі функції оберега і дитячої іграшки. Йдеться про так звану «писанку-брязкальце» — невеликий виріб із глини, що не лише має символічну форму яйця, а й створює звук під час руху, зберігаючи в собі відлуння давніх вірувань і ремісничих традицій.
Артефакт виготовлений із рожевої глини із застосуванням ангобу та поливи — технологій, характерних для середньовічної кераміки. Майстри використовували стрічковий метод формування, після чого виріб проходив випал і глазурування. Декоративне оздоблення виконане у техніці фляндрівки, що передбачає створення візерунків шляхом змішування кольорових шарів. Це свідчить про високий рівень розвитку гончарства на території України вже у XII столітті.
Особливістю писанки є її внутрішня конструкція. Усередину ще не сформованого виробу вкладали маленьку кульку з висушеної або випаленої глини чи камінець. Після завершення формування ця кулька залишалася всередині порожнини і вільно рухалася, створюючи характерний звук при струшуванні. Саме ця функція дала підставу називати такі вироби брязкальцями.
Писанку було знайдено під час археологічних досліджень на території міського могильника в Судаку у 1966–1972 роках. Незважаючи на кримське походження знахідки, дослідники припускають, що подібні вироби могли виготовлятися на Київщині, що свідчить про культурні та ремісничі зв’язки між різними регіонами середньовічної Русі. Це також підкреслює значення Києва як одного з центрів виробництва і поширення культурних традицій.
У науковому середовищі такі предмети розглядаються як багатофункціональні. З одного боку, форма яйця має глибоке символічне значення, пов’язане з уявленнями про життя, відродження і захист. З іншого — наявність звуку додає виробу практичного виміру, перетворюючи його на об’єкт, який міг використовуватися в повсякденному житті. У заповіднику зазначають, що глиняні вироби у формі яйця «зі звуком» відомі з давніх часів і, ймовірно, виконували роль оберегів, які мали відганяти злі сили.
Водночас невеликий розмір писанки — приблизно 3–3,5 на 5 сантиметрів — дозволяє припустити, що вона могла слугувати і дитячою іграшкою. Це відкриває додатковий вимір інтерпретації артефакту, пов’язаний із дослідженням дитинства у середньовічному суспільстві. Подібні знахідки допомагають краще зрозуміти, як виглядало повсякденне життя людей того часу, які предмети їх оточували і які функції вони виконували.
Збереження таких артефактів у музейних фондах є важливим елементом культурної політики. Вони не лише демонструють рівень розвитку ремесел, а й відображають світогляд, вірування і соціальні практики минулих епох. У випадку писанки-брязкальця йдеться про поєднання сакрального і побутового, що робить її особливо цінною для дослідників.
Фахівці наголошують, що подібні об’єкти потребують ретельного зберігання і дослідження, адже навіть незначні деталі можуть містити важливу інформацію. Аналіз матеріалів, технологій виготовлення і контексту знахідки дозволяє реконструювати процеси, які відбувалися сотні років тому. Це, своєю чергою, сприяє формуванню більш повного уявлення про історію України.
Керамічна писанка ХІІ століття є прикладом того, як матеріальна культура зберігає нематеріальні сенси. Вона поєднує у собі естетику, функціональність і символіку, створюючи унікальний образ, який залишається актуальним і сьогодні. У сучасному контексті такі артефакти набувають додаткового значення, адже допомагають зберігати культурну ідентичність і передавати її наступним поколінням.
