Коаліція дієвців культури звернулася до Верховної Ради із закликом невідкладно розглянути та ухвалити законопроєкт №14391, який має створити законну процедуру тимчасового вивезення музейних колекцій за кордон для безпечного зберігання під час війни. Представники культурної сфери попереджають, що нинішні правила не відповідають реальним загрозам і змушують музеї оформлювати евакуацію цінностей як виставкові, реставраційні або наукові проєкти.

Станом на 29 червня 2026 року за межами України на тимчасовому зберіганні перебували 2299 предметів державної частини Музейного фонду. Українські колекції прийняли 17 установ у восьми країнах. Йдеться про експонати, які потребують захисту від ракетних і дронових ударів, пожеж, руйнування музейних будівель, окупації та пограбування.

Чинне законодавство не визначає безпечне зберігання як окрему підставу для такого переміщення. Предмети Музейного фонду можна тимчасово вивозити для виставок, реставрації, наукових досліджень та в інших передбачених законом випадках. Через це музеям доводиться домовлятися про міжнародні проєкти навіть тоді, коли справжньою метою є фізичний захист колекції.

На практиці це означає додаткову бюрократичну роботу в умовах, коли рішення інколи потрібно ухвалювати швидко. Музейники мають готувати концепції виставок, укладати угоди з приймаючими установами, оформлювати страхування, погоджувати перевезення та гарантії повернення. Обстріли можуть створити загрозу для фондосховища раніше, ніж завершаться всі формальності.

Законопроєкт №14391 пропонує закріпити окрему норму про тимчасове вивезення музейних колекцій для зберігання за кордоном. Такий механізм має діяти в умовах воєнної загрози та дозволяти передавати цінності на визначений строк із гарантією їх повернення в Україну. Евакуацію більше не доведеться формально називати виставкою чи реставрацією, якщо головною причиною є небезпека знищення.

Голова правління Коаліції дієвців культури Ольга Сагайдак наголосила, що культурна сфера роками змушена користуватися обхідними рішеннями там, де мала б існувати зрозуміла законодавча норма. За її словами, документ не є ідеальним і не замінює повноцінної реформи, однак прибирає одну з найнебезпечніших правових прогалин. У Коаліції вважають, що базовий механізм порятунку колекцій потрібно запустити вже зараз, а спірні положення доопрацьовувати між читаннями.

Проєкт зареєстрували у Верховній Раді 22 січня 2026 року. У лютому Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики рекомендував включити його до порядку денного та прийняти за основу з доопрацюванням. Комітет з питань освіти, науки та інновацій також підтримав документ у першому читанні. Проте станом на 12 липня картка законопроєкту все ще містить статус «очікує розгляду».

Міністерство культури України також підтримує законопроєкт. У відомстві зазначають, що він стосується не лише закордонного зберігання музейних цінностей, а й ширшого оновлення державного управління у сфері культури. Серед запропонованих змін — удосконалення евакуації експонатів, створення спеціальних депозитаріїв, цифровізація обліку Музейного фонду та оновлення окремих процедур у музейній і пам’яткоохоронній сферах.

Потреба в таких змінах стала особливо очевидною після початку повномасштабного вторгнення. Російські атаки створюють постійну загрозу для музеїв, архівів, бібліотек, історичних будівель і культурних центрів. За таких умов збереження колекцій є не лише професійним завданням музейників, а й частиною захисту національної пам’яті.

За музейними інвентарними номерами стоять археологічні знахідки, ікони, картини, рукописи, стародруки, етнографічні матеріали, меморіальні речі та твори декоративного мистецтва. Їхня втрата часто є незворотною: навіть після відбудови зруйнованої будівлі неможливо відтворити оригінал, який згорів, був розбитий або викрадений.

Переміщення колекцій за кордон водночас потребує суворих правил. Держава має знати точний перелік вивезених предметів, місце їх зберігання, строки дозволів і відповідальних осіб. Необхідними залишаються професійне пакування, страхування, відповідний температурно-вологісний режим, охорона та гарантії повернення. Законодавче врегулювання має не послабити контроль, а зробити його прозорішим і пристосованим до воєнних реалій.

Коаліція попереджає, що частина предметів уже перебуває за кордоном на підставі дозволів з обмеженим строком дії. Для продовження зберігання потрібні нові угоди, фінансування, логістичні рішення та страхове покриття. Підготовка міжнародного проєкту може тривати до року, а іноземні установи не завжди готові брати на себе зобов’язання за відсутності чіткої процедури в Україні.

Зволікання створює ризик, що музеї опиняться перед вибором між поверненням експонатів у країну, яка продовжує зазнавати масованих атак, і пошуком нових формальних підстав для їх перебування за кордоном. Обидва варіанти потребують часу та ресурсів, яких у багатьох установ немає. Особливо складною ситуація може бути для регіональних музеїв із невеликими командами та обмеженим фінансуванням.

Водночас у законопроєкті є положення, що потребують доопрацювання. Представники культурної сфери висловлювали зауваження щодо окремих процедур, відповідальності органів влади та механізмів транспортування. Саме тому профільний комітет рекомендував прийняти документ за основу з подальшими змінами. Ухвалення в першому читанні відкриє шлях до детального опрацювання тексту.

Для українських музеїв питання часу має безпосереднє значення. Колекції не можуть чекати завершення тривалих дискусій, коли поруч із музейними будівлями вибухають ракети й безпілотники. Водночас рішення має передбачати належні запобіжники, контроль держави та гарантоване повернення цінностей після завершення загрози.

Ухвалення законопроєкту №14391 може стати першим кроком до системнішої політики захисту музейної спадщини. Поряд із можливістю тимчасового зберігання за кордоном Україні потрібні захищені депозитарії всередині країни, цифровий облік фондів, сучасні плани евакуації, навчання персоналу та стабільне фінансування.

Збереження музейних колекцій під час війни є боротьбою за право України розповідати власну історію після перемоги. Експонати, які сьогодні перебувають у сховищах партнерських установ, мають повернутися до українських музеїв і стати частиною відновленого культурного життя. Для цього вже зараз потрібні чіткі правила, відповідальні рішення та законодавство, яке відповідає реальності воєнного часу.