Вранці 16 липня на площі Івана Франка в Києві відбулася акція проти відставки міністра оборони Михайла Федорова. Учасники зібралися в центрі столиці з картонними плакатами, закликаючи владу переглянути кадрове рішення та не допустити згортання технологічних і управлінських змін, започаткованих у Міністерстві оборони.
Формат акції нагадував протести на підтримку Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, які проходили торік. Тоді картонні плакати з написаними від руки гаслами стали впізнаваним символом громадянської мобілізації. Цього разу учасники використали такий самий візуальний прийом, наголошуючи на особистому й неформальному характері протесту.
На площу прийшли військовослужбовці, ветерани, волонтери, громадські діячі та містяни, які пов’язують роботу Федорова з розвитком українських оборонних технологій. Серед учасників був ветеран Дмитро Козятинський. Присутність людей із бойовим досвідом надала акції особливої ваги, адже рішення Міністерства оборони безпосередньо впливають на забезпечення підрозділів, закупівлю техніки та впровадження нових систем на фронті.
Подібні зібрання відбулися також у Львові, Дніпрі та низці інших українських міст. Географія протестів показала, що відставка міністра викликала реакцію не лише в політичному середовищі Києва. До обговорення долучилися регіональні волонтерські спільноти, військові та люди, які стежать за розвитком безпілотних технологій і реформуванням оборонного сектору.
Михайло Федоров напередодні підтвердив, що завершує роботу на посаді міністра оборони та залишає уряд. Його заява прозвучала на тлі масштабного перезавантаження Кабінету Міністрів. Після відставки прем’єр-міністерки Юлії Свириденко весь склад уряду перейшов у статус виконувачів обов’язків до призначення нових керівників.
Саме урядова ротація створила формальну можливість змінити очільників ключових міністерств. Водночас рішення не подавати Федорова на повторне призначення виявилося одним із найбільш дискусійних. Частина військових і волонтерів сприйняла його не як звичайну кадрову перестановку, а як ризик для програм, що потребують тривалості, стабільного фінансування та постійної взаємодії з виробниками.
До роботи в Міністерстві оборони Федоров був відомий насамперед як керівник цифрової трансформації України. За його участі розвивали застосунок «Дія», переводили державні послуги в онлайн та створювали інструменти для співпраці держави з технологічним бізнесом. Після початку повномасштабного вторгнення цей досвід почали активно використовувати для потреб оборони.
Одним із головних напрямів стала підтримка виробників безпілотників, роботизованих комплексів, засобів радіоелектронної боротьби та іншого технологічного обладнання. Команда Федорова брала участь у розвитку платформи Brave1, яка мала пришвидшити шлях українських оборонних розробок від ідеї та випробувань до серійного виробництва й застосування військовими.
Прихильники міністра вважають, що за його керівництва державні структури стали відкритішими до приватних технологічних команд. Раніше невеликі виробники часто стикалися з довгими процедурами, складною сертифікацією та відсутністю прямого контакту з військовими. Нові механізми мали скоротити цей шлях і дати змогу швидше реагувати на зміни на полі бою.
Особливе значення має розвиток безпілотних систем. Дрони стали одним із головних інструментів сучасної війни — від розвідки та коригування вогню до ударів по техніці, логістиці й позиціях противника. Технології змінюються майже щомісяця, тому традиційні багаторічні цикли державних закупівель не відповідають потребам фронту.
Саме тому учасники акції побоюються, що зміна керівництва може призвести до паузи в ухваленні рішень. Навіть коротке затримання контрактів, фінансування випробувань або погодження нових моделей техніки може вплинути на забезпечення бойових підрозділів. Учасники протесту закликали зберегти команди й механізми, які вже довели свою ефективність.
Водночас відставка міністра не означає автоматичного припинення всіх започаткованих програм. Державні контракти, бюджетні рішення та робота підрозділів Міноборони мають продовжуватися незалежно від прізвища керівника. Проте в оборонній сфері особистий управлінський стиль міністра, його політична вага та здатність координувати різні структури можуть суттєво впливати на темп роботи.
Критики кадрового рішення також звертають увагу на недостатню публічність його причин. Суспільству не пояснили, які саме результати роботи Федорова визнали незадовільними та які завдання має виконати його наступник. За відсутності чіткої аргументації відставка породжує припущення про внутрішні конфлікти та різне бачення розвитку оборонного сектору.
Раніше джерела у парламентській фракції «Слуга народу» повідомляли про можливі розбіжності між Федоровим і головнокомандувачем Збройних сил України Олександром Сирським. Офіційно ці твердження не підтверджували ані президент, ані Міністерство оборони, ані військове командування. Сам Федоров у заяві про відставку також не коментував можливих суперечностей.
Взаємодія цивільного керівництва Міноборони з командуванням ЗСУ має принципове значення. Міністерство відповідає за бюджет, закупівлі, забезпечення, міжнародну допомогу та оборонну політику. Військове командування формує оперативні потреби та визначає, які ресурси необхідні підрозділам. Різне бачення пріоритетів може сповільнювати постачання, однак дискусія між управлінцями й військовими також є природною частиною пошуку ефективних рішень.
Для учасників акції важливо, щоб кадрові суперечності не перекреслювали результати технологічної трансформації. Вони очікують, що нове керівництво Міноборони збереже співпрацю з українськими виробниками, продовжить спрощувати допуск техніки до експлуатації та підтримуватиме швидке масштабування розробок, які потрібні на фронті.
Протести також порушили питання про роль громадськості у кадрових рішеннях під час війни. Формально призначення міністра оборони відбувається за поданням президента та рішенням Верховної Ради. Водночас військові й волонтери вважають, що їхній досвід має враховуватися, оскільки саме вони безпосередньо бачать наслідки роботи державної системи забезпечення.
Акція на площі Івана Франка не була масовою політичною кампанією з партійною символікою або централізованою сценою. Її учасники намагалися продемонструвати персональну позицію та привернути увагу до ризиків, які вони бачать у зміні керівництва. Картонні плакати підкреслювали низовий характер протесту та відсилали до вже знайомої суспільству форми мирного спротиву.
Сам Федоров станом на ранок 16 липня публічно не коментував акції на свою підтримку. У повідомленні про завершення роботи він подякував команді та назвав службу в Міністерстві оборони честю. Подальша роль колишнього міністра в державному управлінні або технологічному секторі наразі залишається невизначеною.
Остаточну кандидатуру нового очільника оборонного відомства має внести президент, після чого її розгляне Верховна Рада. До голосування будь-які прізвища залишаються лише можливими варіантами. Від нового міністра очікуватимуть не тільки управлінського досвіду, а й здатності підтримувати постійний діалог із військовим командуванням, виробниками, волонтерами та міжнародними партнерами.
Акції у Києві та інших містах засвідчили, що робота Міноборони більше не сприймається суспільством як закрита сфера, кадрові рішення в якій не потребують пояснень. Військові технології, дрони та забезпечення армії стали питаннями, за якими уважно стежать тисячі людей. Тому відставка керівника, з яким пов’язували розвиток цих напрямів, закономірно викликала публічну реакцію.
Головним питанням залишається не політична доля одного посадовця, а майбутнє оборонних реформ. Влада має гарантувати, що зміна міністра не зупинить контракти, виробництво дронів, розвиток Brave1 та впровадження технологій на фронті. Саме практичні результати нового керівництва покажуть, чи були побоювання учасників акції виправданими.
