Українська команда отримала в Лондоні дві статуетки SABRE Awards — однієї з ключових PR-премій Європи, яку в комунікаційній індустрії часто називають «Оскаром у світі PR». Про це повідомила комунікаційниця й авторка соціальних кампаній Ярослава Гресь. Для України ця перемога має значення не лише як професійне визнання в галузі комунікацій. Обидва відзначені проєкти працюють із темою історичної пам’яті, державності, символів боротьби та міжнародної уваги до України в час, коли світ поступово втомлюється від новин про війну, а кожен сильний культурний жест стає способом знову пояснити, за що саме бореться країна.

Одну з нагород здобув проєкт «Зошит Незалежності», який «Сільпо» створило разом із родиною дисидента й народного депутата Левка Лук’яненка. Команда відтворила зошит, у якому Лук’яненко написав чернетку Акта проголошення незалежності України. На перший погляд це дуже простий предмет — шкільний зошит, папір, рукописний текст, звичайна палітурка. Але саме в цій простоті полягає його сила. Один із найважливіших документів української державності народився не в урочистій залі, не в спеціально підготовленому кабінеті й не в пафосному політичному ритуалі, а на сторінці зошита, який опинився під рукою в критичний історичний момент.

У серпні 1991 року Верховна Рада перебувала на канікулах, однак спроба державного перевороту в Москві змусила депутатів терміново повернутися до Києва. Саме тоді Левко Лук’яненко менш ніж за дві години написав чернетку документа, який став основою Акта проголошення незалежності України. 24 серпня 1991 року цей текст ухвалила Верховна Рада, і Україна проголосила незалежність. У цій історії важливо все: терміновість, політична напруга, рукописність, людська присутність і те, що історія держави може залежати від конкретної людини, її досвіду, мужності й готовності діяти в момент, коли зволікання вже неможливе.

«Зошит Незалежності» перетворив цей історичний артефакт на сучасний комунікаційний проєкт. Відтворене видання зберегло оригінальну палітурку та чернетку Акта на другій сторінці. Решту сторінок залишили чистими — для нотаток, ідей і власних текстів. Це точне символічне рішення. Минуле тут не закрите в музейній вітрині, а передане в руки сучасникам. Чернетка незалежності стає початком, після якого кожен може продовжити писати власну частину історії. У час війни така метафора звучить особливо сильно: незалежність не є завершеним документом 1991 року, її потрібно щодня дописувати діями, рішеннями, пам’яттю, відповідальністю й опором.

Проєкт мав і благодійний вимір. Наклад був благодійним, і завдяки йому вдалося зібрати понад 1 500 000 гривень для ГО «Азов.Супровід» на підтримку звільнених із полону українських військових та їхніх родин. Це поєднання історичної пам’яті й конкретної допомоги робить «Зошит Незалежності» не просто красивим сувеніром або дизайнерським об’єктом. Він зв’язує 1991 рік із теперішньою війною, дисидентський досвід із досвідом військових, державотворення з людською ціною свободи. Незалежність постає не як абстрактне слово, а як лінія, що проходить від політичних в’язнів і дисидентів до полонених захисників сьогодні.

До роботи над проєктом долучилися Надія Лук’яненко та друкарня Vivat. Участь родини Левка Лук’яненка важлива, бо вона додає проєкту не лише історичної точності, а й етичної легітимності. Коли йдеться про особистий архів, пам’ять про дисидента й документ такого масштабу, дуже легко перетворити символ на комерційну оболонку. Але тут ключовою є не експлуатація образу, а повернення артефакту в суспільний обіг із благодійною й освітньою метою. Саме тому міжнародне визнання SABRE Awards виглядає закономірним: проєкт працює одночасно як історична реконструкція, громадянський жест, фандрейзинг і сильна комунікаційна кампанія.

Другу статуетку українська команда отримала за проєкт із шаблею гетьмана Івана Мазепи. Це та сама шабля, яку Олександр Усик підняв над головою після бою з Тайсоном Ф’юрі. Цей момент став одним із найсильніших візуальних жестів української присутності у світовому спорті. Усик не просто святкував перемогу. Він виніс на глобальну арену символ української історії, пов’язаний із гетьманом, боротьбою за суб’єктність і тривалою традицією спротиву імперському тиску. Коли історичний предмет з’являється в руках чемпіона після бою, його бачить аудиторія, яка, можливо, ніколи не відкривала книжку про Мазепу, але запам’ятовує образ.

Після цього проєкт привернув міжнародну увагу й отримав пропозиції від світових музеїв. Улітку 2025 року шаблю Мазепи виставили в Лондонському Тауері, у Білій вежі, поруч зі зброєю британських королів. За словами команди, це була перша взаємодія з Тауером в історії незалежної України. Такий факт має величезне символічне значення. Український історичний артефакт опинився не на периферії, не в локальній експозиції для діаспори, а в одному з найвідоміших музейних просторів світу, поруч із предметами, що представляють британську королівську й військову традицію. Це означає входження української історії в глобальний музейний контекст.

Шабля Мазепи в Тауері — це не лише музейна подія. Це комунікаційний прорив, бо він дозволяє говорити про Україну через предмет, який має драматичну історичну глибину. Мазепа для української пам’яті є постаттю складною, але надзвичайно важливою: він символізує спробу політичного вибору, прагнення автономії, конфлікт із російською імперською владою й боротьбу за право України мати власний історичний шлях. У російській пропагандистській традиції його ім’я століттями демонізували. Тому повернення Мазепи в міжнародний простір через музей, спорт і сучасну комунікацію є також актом деколонізації української історії.

Обидва відзначені проєкти мають спільну рису: вони працюють із матеріальними символами. Зошит і шабля — це предмети, які можна побачити, тримати в руках, виставити, сфотографувати, впізнати. Але їхня сила не в речовості самій по собі, а в історіях, які вони несуть. Зошит говорить про момент народження сучасної держави, про рукописну чернетку незалежності й політичну волю. Шабля говорить про довгу історію українського спротиву, про гетьманську традицію, про боротьбу за право не бути частиною чужої імперії. Разом вони створюють міст між минулим і теперішнім.

Саме такі проєкти сьогодні особливо потрібні Україні. З кожним роком великої війни боротися за увагу світу стає складніше. У перші місяці повномасштабного вторгнення Україна була в центрі глобальної інформаційної повістки. Згодом увага почала розпорошуватися: нові кризи, вибори, економічні проблеми, втома аудиторії, російські інформаційні кампанії. У такій ситуації сухих повідомлень про війну вже недостатньо. Потрібні історії, образи й культурні коди, які здатні знову привертати увагу, не спрощуючи Україну до ролі жертви.

«Зошит Незалежності» й шабля Мазепи працюють саме так. Вони не просять співчуття напряму, а пояснюють Україну через гідність, історію, тяглість і дію. Вони показують, що нинішня війна не почалася в порожнечі й не є випадковим конфліктом за територію. Це продовження довгої боротьби за політичну суб’єктність, право на власну пам’ять, мову, державність і місце у світі. Коли міжнародна аудиторія бачить такі проєкти, вона отримує не лише новину, а ключ до глибшого розуміння України.

SABRE Awards як професійна PR-відзнака оцінює не просто красиву ідею, а ефективність комунікації, її вплив, якість реалізації й здатність працювати з аудиторією. Саме тому дві українські статуетки важливі для всієї креативної та комунікаційної спільноти країни. Вони показують, що українські команди здатні створювати проєкти європейського рівня, які поєднують сильний зміст, соціальну місію, культурну пам’ять і міжнародну видимість. Це особливо цінно в умовах війни, коли ресурси обмежені, а ставки дуже високі.

Водночас ці перемоги демонструють зміну ролі комунікацій в Україні. PR більше не можна сприймати лише як просування брендів, продуктів чи публічних персон. У воєнний час комунікація стає інструментом культурної дипломатії, фандрейзингу, захисту історичної правди й боротьби з дезінформацією. Вона допомагає перетворювати складні теми на зрозумілі історії, які можуть подорожувати світом і залишатися в пам’яті. Саме тому проєкти з історичними символами мають значення далеко за межами професійної індустрії.

Перемога «Зошита Незалежності» також важлива для українського бізнесу. «Сільпо» у цьому випадку виступило не просто комерційним брендом, а учасником культурної пам’яті. Для сучасних компаній це складний, але перспективний напрям: не лише продавати товари, а й брати участь у суспільно важливих проєктах, які мають реальний благодійний результат. Утім така участь потребує делікатності, бо робота з історичними символами завжди несе ризик поверховості. У випадку із зошитом Лук’яненка важливим стало саме поєднання точного артефакту, родинної участі й допомоги звільненим із полону військовим.

Проєкт із шаблею Мазепи показав інший шлях — через глобальну спортивну подію та музейну інституцію. Олександр Усик після бою з Тайсоном Ф’юрі дав світові образ, який неможливо було не помітити. Але сильний момент міг залишитися лише вірусним фото. Комунікаційна команда змогла продовжити його життя, перетворивши увагу на музейну історію, міжнародні контакти й виставку в Лондонському Тауері. Це приклад того, як важливо не просто створити символічний жест, а вміти працювати з його наслідками.

Для України такі історії мають і внутрішнє значення. Вони допомагають самим українцям інакше подивитися на власні символи. Зошит Лук’яненка може нагадати, що незалежність була не автоматичним подарунком історії, а результатом політичної волі, дисидентської боротьби й сміливості конкретних людей. Шабля Мазепи може повернути інтерес до гетьманської історії, яку довго спотворювали імперські наративи. Коли ці символи отримують міжнародне визнання, вони стають видимішими й усередині країни.

У підсумку дві SABRE Awards для української команди — це не просто професійний успіх у Лондоні. Це доказ того, що українська історія може бути розказана сучасною мовою, зрозумілою світові, але без втрати глибини. У час, коли країна воює за своє існування, такі проєкти працюють як м’яка сила: вони збирають кошти, відкривають архіви, повертають імена, виводять артефакти на міжнародні сцени й пояснюють, чому українська незалежність — це не лише дата в календарі, а щоденна боротьба поколінь.