Подільська окружна прокуратура Києва домоглася арешту двох останніх будівель садиби купця Іосифа Носача на вулиці Кирилівській, 13-Г та 13-Є. Рішення стало важливим етапом у боротьбі за збереження одного з небагатьох уцілілих фрагментів історичної забудови Подолу, який протягом останніх років поступово втрачав свої автентичні споруди. Про арешт повідомив пам’яткоохоронець Дмитро Перов, який неодноразово звертав увагу на загрозу остаточного знищення комплексу.
Будинки, зведені у 1898 та 1899 роках, нині фігурують у кримінальному провадженні, відкритому через можливе незаконне руйнування об’єктів культурної спадщини. Арешт майна має обмежити будь-які дії з будівлями, зокрема їхнє знесення, перебудову, відчуження або підготовку території до нового будівництва. Для Києва, де історичні садиби нерідко зникають під виглядом аварійних робіт, реконструкції чи розчищення ділянок, такий крок прокуратури може стати принциповим прецедентом.
Історія конфлікту навколо цієї території розпочалася задовго до арешту двох останніх споруд. За даними Дмитра Перова, у лютому 2022 року, на самому початку повномасштабного вторгнення Росії, компанія ТОВ «Дніпро-2002» знесла історичну будівлю колишньої поліцейської дільниці у Цимлянському провулку, 3. Роботи відбувалися в період, коли увага міста та державних органів була зосереджена на обороні столиці, евакуації людей і ліквідації наслідків російських атак. Саме тому руйнування пам’ятної забудови в цей час викликало особливе обурення серед активістів.
У 2023 році територія зазнала нової втрати — було зруйновано один із флігелів садиби Носача за адресою Кирилівська, 13-Д. Після цього від великого колись комплексу залишилися лише дві історичні будівлі. У 2025 році загроза нависла вже над ними. Пам’яткоохоронці попереджали, що без втручання правоохоронців та міської влади садиба може остаточно зникнути, а її місце займе масштабний комерційний об’єкт.
Садиба належала заможному подільському купцю українсько-єврейського походження Іосифу Носачу. Його родина оселилася в районі Глибочиці через дискримінаційні обмеження, які діяли для єврейського населення в Російській імперії. З часом тут сформувався великий садибний комплекс, що складався з головного будинку та шести флігелів. Подібні міські садиби були характерною частиною Києва кінця XIX століття: у них поєднувалися житлові, господарські й торговельні функції, а сама забудова відображала соціальне та економічне життя тодішнього Подолу.
Особливу цінність має будинок під номером 13-Г, виконаний у стилі історизму з елементами неоренесансу. Його архітектура зберігає характерні риси київської забудови межі XIX–XX століть, коли власники прибуткових будинків і садиб прагнули підкреслити свій статус декоративними фасадами, симетричними композиціями та деталями, запозиченими з європейської архітектурної традиції. Навіть у частково перебудованому чи занедбаному стані такі споруди залишаються важливими свідками розвитку міста.
Значення садиби Носача не обмежується окремими архітектурними деталями. Вона є частиною історичного середовища Кирилівської вулиці, однієї з найдавніших транспортних і промислових артерій Києва. Цей район формувався протягом кількох століть і зберіг сліди різних епох — від купецьких садиб та ремісничих дворів до фабрик, лікарень і робітничих поселень. Кожне знесення тут змінює не лише вигляд конкретної ділянки, а й загальну структуру історичного Подолу.
За інформацією Дмитра Перова, після демонтажу старої забудови на цій території планують звести найбільший торгово-розважальний центр на Подолі. У медіа проєкт пов’язували з бізнесменами Іваном Плачковим та Германом Фісталем. Офіційні параметри майбутнього комплексу, його площа, висотність і вплив на транспортне навантаження району потребують окремої оцінки. Водночас сама перспектива появи великого торговельного центру на місці історичної садиби викликає запитання щодо балансу між комерційним розвитком і збереженням культурної спадщини.
Поділ уже багато років перебуває під сильним тиском забудови. Земля в центральних районах Києва має високу вартість, а невеликі історичні будинки часто сприймаються девелоперами як перешкода для реалізації масштабніших проєктів. Типова схема передбачає доведення споруди до аварійного стану, відсутність належної консервації, пожежі, часткові обвали, а згодом — знесення під приводом небезпеки для мешканців. У результаті місто втрачає автентичну архітектуру, а на її місці з’являються об’єкти, які нерідко ігнорують масштаб і характер навколишнього середовища.
Арешт двох будинків не означає автоматичного порятунку садиби. Для реального збереження необхідні технічне обстеження, протиаварійні роботи, визначення охоронного статусу, фіксація автентичних елементів і розроблення проєкту реставрації або пристосування. Також важливо встановити відповідальність за попередні знесення, адже без юридичних наслідків руйнування історичної забудови може продовжуватися на інших ділянках Києва.
Водночас арешт створює правовий бар’єр, який дає місту й громадськості час для пошуку рішення. Одним із можливих варіантів може бути інтеграція збережених будівель у новий проєкт із відновленням фасадів та історичного об’єму. Однак таке рішення має бути не декоративною імітацією, а повноцінним збереженням оригінальної матеріальної структури. Практика залишати лише одну стіну старого будинку перед фасадом новобудови не може вважатися якісною охороною спадщини.
Ситуація навколо садиби Носача демонструє ширшу проблему Києва — відсутність послідовної політики щодо історичної забудови, яка не має статусу пам’ятки або роками очікує на внесення до відповідних реєстрів. Цінність таких споруд часто стає очевидною лише тоді, коли на ділянці з’являється будівельна техніка. Тому місту потрібна повна інвентаризація історичних будинків, прозорий моніторинг їхнього стану та механізми швидкого реагування на незаконні роботи.
Для киян збереження садиби Носача є не лише питанням архітектури. Це також історія єврейської громади Подолу, підприємництва кінця XIX століття та міського життя, яке формувало Київ задовго до сучасної забудови. Втрата таких місць збіднює пам’ять міста і залишає наступним поколінням лише фотографії та архівні описи замість реального історичного середовища.
Подальша доля будинків на Кирилівській, 13-Г та 13-Є залежатиме від результатів кримінального провадження, рішень суду, позиції міської влади та активності громадськості. Наразі арешт двох останніх споруд дає шанс зупинити остаточне знищення садиби. Проте цей шанс матиме значення лише за умови, що за юридичним захистом настануть конкретні дії з консервації, реставрації та повернення історичних будівель до міського життя.
