Голосіївська окружна прокуратура Києва звернулася до суду з вимогою зобов’язати власника нежитлових приміщень у будинку родини Стишинських на вулиці Саксаганського, 44-Е укласти охоронний договір. Йдеться про історичну споруду середини XIX століття, яка вже має статус щойно виявленого об’єкта культурної спадщини, однак досі не отримала передбаченого законом режиму належного утримання.
Власником приміщень є приватне товариство, що займається видавничою діяльністю. За даними прокуратури, компанія тривалий час не оформлює охоронний договір, хоча такий документ є обов’язковим для власників пам’яток і щойно виявлених об’єктів культурної спадщини. Через це органи охорони спадщини не мають повного набору інструментів для контролю за станом будівлі, проведенням ремонтів, можливими перебудовами та збереженням її історичних елементів.
Суд уже відкрив провадження за позовом. Якщо вимоги прокуратури задовольнять, власника зобов’яжуть укласти договір, у якому мають бути визначені правила використання приміщень, перелік допустимих робіт, обов’язки щодо догляду за конструкціями та відповідальність за пошкодження об’єкта. Такий документ не є формальністю: він встановлює конкретний режим охорони й дозволяє реагувати на дії, здатні змінити або знищити цінні частини споруди.
Будинок родини Стишинських звели у 1850–1851 роках. Для сучасної вулиці Саксаганського він є рідкісним свідченням того, якою була забудова цієї частини Києва ще до появи великих прибуткових будинків кінця XIX — початку XX століття. Більшість споруд того періоду не збереглася через пожежі, перебудови, ущільнення кварталів і радянські реконструкції.
Початково будинок був дерев’яним, стояв на цегляному підмурку та мав мезонін. Такий тип забудови був характерним для Києва середини XIX століття, коли центральні райони міста ще поєднували садибні будинки, невеликі двори та господарські споруди. У 1894 році будинок обклали цеглою, що мало підвищити його вогнестійкість і пристосувати до нових міських вимог.
У 1990-х роках споруду реконструювали. Подібні втручання часто ускладнюють оцінку автентичності історичних будинків, адже частина первісних деталей може бути втрачена, закрита новими матеріалами або змінена відповідно до потреб власника. Водночас реконструкція не скасовує культурної цінності об’єкта, якщо він зберігає історичний об’єм, планувальну структуру, характерні конструкції та зв’язок із розвитком міста.
У червні 2023 року будинок внесли до Переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини Києва. Такий статус означає, що споруда вже перебуває під державною охороною, навіть якщо процедура остаточного внесення до реєстру пам’яток ще не завершена. Власник зобов’язаний поводитися з нею як із цінним історичним об’єктом, а будь-які роботи мають враховувати встановлені обмеження.
Охоронний договір зазвичай фіксує технічний стан будівлі, її цінні елементи, режим використання та перелік робіт, які власник повинен виконувати для збереження об’єкта. У документі можуть бути передбачені строки ремонту даху, укріплення конструкцій, відновлення фасадів, захист від вологи й пожеж, а також заборона на самовільне перепланування або демонтаж окремих частин.
Відсутність такого договору створює правову невизначеність. Формально будівля має охоронний статус, однак конкретні обов’язки власника не зафіксовані в окремому документі. Це ускладнює контроль і може дозволяти роками відкладати ремонт, не усувати аварійні ділянки або проводити роботи без належного погодження.
Для історичної дерев’яної споруди ризики особливо великі. Навіть після цегляного облицювання всередині можуть зберігатися старі дерев’яні конструкції, вразливі до вологи, грибка, перепадів температури та пожеж. Якщо дах або водостоки пошкоджені, руйнування може тривати непомітно, а наслідки стануть очевидними лише тоді, коли відновлення потребуватиме значних коштів або вже буде технічно неможливим.
Київ неодноразово втрачав історичні будинки через багаторічне занедбання. Типовий сценарій починається з відсутності ремонту, після чого споруду визнають аварійною, припиняють використовувати або відселяють мешканців. Згодом пошкодження стають аргументом для демонтажу, а на місці старої будівлі з’являється новий комерційний об’єкт. Саме тому охоронні договори мають укладатися не після виникнення критичної ситуації, а одразу після набуття пам’яткоохоронного статусу.
Позов прокуратури є спробою перевести захист будинку зі сфери публічних закликів у площину юридичних зобов’язань. Судове рішення може змусити власника не лише підписати документ, а й надалі виконувати визначені в ньому умови. У разі порушень місто та правоохоронні органи матимуть більше підстав вимагати усунення пошкоджень або притягнення відповідальних осіб до відповідальності.
Саме укладення договору ще не гарантує збереження пам’ятки. Потрібні регулярні перевірки, фіксація технічного стану та контроль за ремонтами, інакше документ залишиться формальністю.
Ситуація з будинком Стишинських порушує ширше питання відповідальності приватних власників за об’єкти культурної спадщини. Право користуватися приміщенням у такій споруді супроводжується обов’язком берегти її історичні елементи, адже цінність будинку належить не лише окремій компанії, а всій міській громаді. Остаточну правову оцінку бездіяльності власника має надати суд.
Будинок на Саксаганського, 44-Е важливий не лише через свій вік. Він зберігає масштаб і характер старої садибної забудови, яка майже зникла з центральних районів Києва. Поруч переважають значно пізніші та вищі споруди, тому невеликий історичний будинок допомагає побачити, як змінювалося місто протягом майже двох століть.
Розгляд позову стане показовим і для інших власників історичної нерухомості. Якщо суд підтвердить обов’язковість укладення договору, це посилить практику примусового захисту щойно виявлених об’єктів. Для Києва, де старі будинки регулярно опиняються під загрозою перебудови або занепаду, така практика може стати важливим інструментом збереження міського середовища.
Подальша доля будинку Стишинських залежатиме не лише від рішення суду, а й від того, наскільки ретельно місто контролюватиме виконання майбутнього договору. Пам’ятка потребує не формального статусу, а системного догляду, технічного обстеження та відповідального використання. Саме це дозволить зберегти рідкісний зразок забудови Саксаганського середини XIX століття для наступних поколінь.
