У Києві та низці регіонів України 21 липня шостий день поспіль тривали мирні акції проти відставки Михайла Федорова з посади міністра оборони. Протести, які починалися як реакція на чергове оновлення уряду, поступово перетворилися на ширшу суспільну дискусію про управління армією, прозорість кадрових рішень, військові реформи та відповідальність вищого керівництва держави під час повномасштабної війни.

У Києві учасники знову зібралися на площі Івана Франка біля Національного академічного драматичного театру. Станом на 19:30 до акції долучилися кілька сотень людей. Вони принесли саморобні плакати, українські прапори та картонки із закликами повернути Федорова до Міністерства оборони, пояснити причини кадрових перестановок і переглянути рішення щодо керівництва Збройних сил.

Картонні плакати стали впізнаваним символом протестів, які розпочалися 16 липня. Учасники використовують короткі гасла, жарти, цитати та прямі звернення до президента, уряду й парламенту. На акціях звучать вимоги не зупиняти технологічні зміни у війську, збільшувати використання безпілотних систем і ставити збереження життя військовослужбовців вище за формальні показники та особисті амбіції посадовців. Попередні дні протестів також збирали сотні людей у Києві та інших містах.

В Івано-Франківську учасники ввечері знову прийшли на площу біля адміністративної будівлі на вулиці Грушевського. Люди почали збиратися близько 19:00, а на початку мітингу там перебували приблизно 50 учасників. Вони тримали плакати «Поверніть Федорова», «Влада — це народ» та скандували вимоги щодо відставки головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського.

Одна з учасниць пояснила свою присутність тим, що вважає публічні акції дієвим способом впливати на рішення влади. За її словами, життя військовослужбовців не можна сприймати як витратний ресурс, адже за кожною людиною на фронті стоять родина, друзі та близькі. Саме ставлення до збереження особового складу стало одним із центральних мотивів нинішніх протестів.

У Дніпрі акцію розпочали хвилиною мовчання за загиблими внаслідок російської агресії та виконанням державного гімну. Містяни розгорнули великий прапор України й скандували «Військові — не одноразки», «Стоїть військо — стоїмо й ми», «Рада завтра на роботу» та «Сирського геть». Подібні вимоги звучали у місті й протягом попередніх днів, коли на центральні вулиці виходили десятки та сотні людей.

В Ужгороді протестувальники зібралися на площі Поштовій. Вони скандували «Армії дрони, а не погони» та закликали призначити нове керівництво ЗСУ. На плакатах можна було побачити написи «Поверніть Федорова», «Обміняю Сирського на прогрес» і «За прозорість і реформи». Учасники наголошували, що підтримують не лише конкретного посадовця, а й продовження технологічного оновлення оборонного сектору.

Акції в Ужгороді відбуваються від першого дня протестів. Їхні учасники говорять про необхідність професійного управління, збільшення ролі безпілотних систем та відмову від підходів, які призводять до невиправданих втрат. Раніше на площі також лунали гасла «Федорова повернути — Сирського звільнити» та «Армії — дрони, а не погони».

У Львові протест розпочався близько 19:00 біля пам’ятника Тарасові Шевченку на проспекті Свободи. Львів’яни принесли картонки з написами «Чому в міністрів більше ротацій, ніж у військових?», «У військових немає канікул», «Так Федоров!», «Сирського геть» і «Влада — це народ». Площа біля пам’ятника вже кілька днів залишається головним місцем проведення міських акцій.

У попередні дні у Львові до протестів долучалися сотні містян. Вони вимагали не лише повернення Федорова, а й продовження реформи Міністерства оборони, розвитку дронових технологій та публічного пояснення причин кадрових рішень. Частина учасників заявляла, що суспільство має право знати, чому під час війни відбуваються зміни у керівництві ключових оборонних органів.

Серед вимог, які оголосили протестувальники, — оприлюднення причин відставки прем’єр-міністерки Юлії Свириденко та її уряду, звіт колишніх міністрів про виконану роботу, повторне призначення Михайла Федорова міністром оборони, а також незалежний аудит діяльності головнокомандувача ЗСУ. Учасники вважають, що заміна керівників під час війни має супроводжуватися зрозумілими аргументами, оцінюванням результатів і поясненням майбутньої стратегії.

Кадрові зміни розпочалися 12 липня, коли президент Володимир Зеленський анонсував оновлення Кабінету Міністрів та перестановки серед керівників правоохоронних органів. Юлії Свириденко запропонували перейти на новий напрям роботи у відносинах з одним із ключових міжнародних партнерів. Згодом вона подала заяву про відставку, яку 14 липня підтримала Верховна Рада. Відставка прем’єр-міністра відповідно спричинила відставку всього складу уряду.

15 липня Михайло Федоров підтвердив, що залишає посаду міністра оборони. Повідомлення про те, що його кандидатуру не запропонують для повторного призначення, стало безпосереднім приводом для перших акцій у Києві, Львові, Дніпрі, Ужгороді, Івано-Франківську та інших містах. Від самого початку протестувальники поєднували підтримку Федорова з критикою головнокомандувача ЗСУ та вимогами змінити підходи до управління військом.

16 липня Зеленський повідомив, що доручив Євгенію Хмарі виконувати обов’язки міністра оборони після завершення необхідних юридичних процедур. Урядове розпорядження, яким на Хмару офіційно поклали тимчасове виконання обов’язків очільника Міноборони, набуло чинності 20 липня. Попри це, протести не припинилися, а їхні учасники продовжили вимагати повернення Федорова.

Причиною такої реакції стала не лише особистість колишнього міністра. Значна частина учасників пов’язує його роботу зі спробами цифровізувати оборонне управління, розширити виробництво й використання безпілотників, зробити закупівлі прозорішими та скоротити бюрократичні процедури. У публічному просторі Федоров отримав репутацію прихильника технологічної модернізації, тому його відставку частина суспільства сприйняла як можливу загрозу продовженню започаткованих змін.

Водночас вимоги протестувальників виходять далеко за межі повернення одного посадовця. На площах говорять про необхідність ротацій військових, захист прав особового складу, відповідальність командування за втрати, впровадження сучасних технологій та реальну підзвітність керівників. Гасло «Військові — не одноразки» стало одним із найпоширеніших і відображає головну емоцію акцій — страх, що ціна управлінських помилок вимірюється людськими життями.

Шостий день протестів показав, що акції не завершилися після формування нового уряду та призначення тимчасового керівника Міністерства оборони. Учасники продовжують виходити на площі, вимагаючи реакції президента, парламенту та військового керівництва. Вони наголошують на мирному характері протестів, ушановують загиблих військових і заявляють, що виступають за посилення обороноздатності, а не за політичну дестабілізацію.

Подальший розвиток протестного руху залежатиме від того, чи нададуть органи влади публічні пояснення щодо кадрових рішень і чи буде переглянуто підходи до управління Міністерством оборони та Збройними силами. Однак уже зараз акції засвідчили високий рівень суспільної уваги до військової політики. Українці дедалі наполегливіше вимагають, щоб рішення у сфері оборони були професійними, аргументованими та орієнтованими передусім на збереження життя людей.