Спадкоємці польського князя Анджея Любомирського намагаються через суд домогтися, щоб дві картини зі збірки Львівського історичного музею не повернулися до України після завершення виставки в Польщі. Йдеться про «Портрет Роксолани» невідомого автора XVI століття та «Портрет юнака» Алойзи Рейхана, датований 1850 роком. Полотна були евакуйовані після початку повномасштабного російського вторгнення, аби убезпечити їх від обстрілів, а тепер опинилися в центрі майнового спору.

Нині обидві роботи експонуються в Музеї Центрального Помор’я у Слупську на виставці «Прикордоння Європи — зі скарбниці Львівського історичного музею». Експозиція відкрилася 10 червня і має тривати до 18 жовтня 2026 року. Загалом вона об’єднала понад 600 предметів, серед яких археологічні знахідки, твори мистецтва, зброя, ремісничі вироби та пам’ятки міської культури давнього Львова. Організатори наголошували, що перебування колекції у Польщі має гарантувати її безпеку та водночас познайомити польську публіку зі зборами, які за звичайних умов можна побачити у Львові.

Саме два портрети стали предметом клопотання, поданого до Окружного суду у Слупську. Представник спадкоємців, адвокат Мацей Обрембський, просить заборонити музею передавати або вивозити картини до завершення основного розгляду. Музей отримав матеріали справи 20 липня і нині аналізує їх. Вартість двох полотен оцінюють у 150 тисяч злотих, що в українських повідомленнях подається як понад 1,7 мільйона гривень.

Позиція спадкоємців ґрунтується на твердженні, що твори колись входили до колекції Музею князів Любомирських у Львові й не втратили зв’язку з родинною власністю. Обрембський заявляє, що представляє інтереси нащадків Анджея Любомирського вже близько десяти років. За його словами, спадкоємців налічується приблизно пів сотні, вони живуть у різних країнах, але узгоджують свої дії.

Кінцевою метою позивачів є постійне перебування картин у Польщі. Одним із можливих варіантів адвокат називає передачу робіт на депозит до майбутнього Музею князів Любомирських у Вроцлаві. Будівництво його нової будівлі розпочалося у 2026 році, а сама інституція відновлює традицію музею, який виник у Львові у XIX столітті як частина Оссолінеуму.

Музей князів Любомирських заснували 1823 року на основі домовленості між Юзефом Максиміліаном Оссолінським і князем Генриком Любомирським. Для відвідувачів він відкрився у Львові 1870 року. Після Другої світової війни частину фондів перевезли до Вроцлава, тоді як інша частина залишилася у львівських музейних та бібліотечних установах. Навколо правового статусу цих розпорошених збірок уже багато років точаться суперечки.

Українська сторона розглядає полотна як частину державного музейного фонду, тимчасово вивезену для захисту під час війни. Спадкоємці, натомість, наполягають на існуванні приватних майнових прав. Остаточну відповідь може дати лише суд після дослідження документів про походження картин, довоєнні депозити, рішення радянської влади та післявоєнну долю колекції.

Адвокат спадкоємців розкритикував суд за те, що той не запровадив негайної заборони на вивезення експонатів, а надав музею 14 днів для підготовки відповіді. На його думку, така процедура створює можливість повернути полотна в Україну до ухвалення рішення про забезпечення позову.

Як приклад Обрембський наводить події 2024 року довкола виставки «Геній Львова» у Королівському замку у Варшаві. Тоді представники спадкоємців намагалися домогтися арешту 12 картин із львівських фондів. Після того як музей дізнався про клопотання, виставку достроково закрили, а частину робіт швидко повернули до України. На момент розгляду справи полотна вже не перебували у володінні польської установи, тому суд відмовив у забезпеченні позову.

Нинішня справа має значення не лише для двох портретів. Вона може вплинути на подальшу практику евакуації українських музейних цінностей до європейських країн. Після 2022 року іноземні музеї стали важливими партнерами у збереженні колекцій, яким загрожують російські ракети, пожежі, окупація або пограбування. Проте переміщення творів за кордон може активізувати давні претензії спадкоємців, фондів чи держав.

Одним із механізмів захисту позичених експонатів у Польщі є так званий музейний імунітет. Це правова процедура для історичних, мистецьких та наукових цінностей, тимчасово ввезених з-за кордону для виставок. Вона має захищати такі предмети від арешту, конфіскації або інших примусових заходів і гарантувати їх повернення установі, яка надала експонати. За даними Rzeczpospolita, публічної інформації про оформлення такого імунітету для спірних картин не виявили.

У Міністерстві культури Польщі відкинули припущення про можливвати їх повернення установі, яка надала експонати. За даними Rzeczpospolita, публічної інформації про оформлення такого імунітету для спірних картин не виявили.ий адміністративний вплив на суд. У відомстві наголосили, що рішення щодо права власності належить виключно судовій владі, а організатори виставок самостійно відповідають за звернення по правовий захист іноземних експонатів.

Для України принциповим є те, що картини вивозилися не для зміни власника, а для тимчасового порятунку від наслідків російської агресії. Спроба використати евакуацію як можливість назавжди залишити музейні цінності за кордоном може створити небезпечний прецедент. Українські музеї будуть змушені ретельніше оцінювати юридичні ризики кожної міжнародної виставки, навіть якщо вона організовується з метою збереження спадщини.

Водночас претензії родини Любомирських не можна зводити лише до політичного жесту. Спадкоємці апелюють до конкретної історії походження збірки та документів, які, на їхню думку, підтверджують приватний характер частини фондів. Суду доведеться розмежувати історичну справедливість, сучасне музейне право, післявоєнні рішення та чинні міжнародні зобов’язання.

Суперечка довкола «Портрета Роксолани» та «Портрета юнака» показує, наскільки вразливими можуть бути культурні цінності навіть після їх фізичного порятунку від війни. Картини, які мали знайти тимчасовий прихисток у Польщі, стали предметом боротьби між українським музеєм і людьми, які вважають себе спадкоємцями довоєнних власників. Подальше рішення суду визначить не лише долю двох полотен, а й рівень правових гарантій для інших українських колекцій, евакуйованих за кордон.