Київ поступово втрачає свої колись популярні осередки кінокультури. Більшість муніципальних кінотеатрів столиці перебувають у незадовільному стані та потребують ремонту або повної модернізації. Частина з них уже кілька років не приймає глядачів. Такі дані наводить комунальне підприємство «Київський культурний кластер», яке нині відповідає за управління міськими кінотеатрами.
Станом на жовтень 2025 року на балансі підприємства перебуває одинадцять об’єктів: «Київська Русь», «Лейпциг», «Флоренція», «Кіото», «Братислава», «імені Шевченка», «Старт», «Ліра», «Краків», «Київ» і «Загреб». З них лише сім працюють і час від часу проводять культурні заходи. Проте навіть ці заклади функціонують на межі можливостей. Будівлі застаріли, технічне обладнання давно не оновлювалося, частина залів закрита або використовується для інших потреб.
У кінотеатрі «Лейпциг» нині замість регулярних кінопоказів проводять творчі вечори, камерні вистави та літературні зустрічі. «Братислава» перетворилася на локальний культурний центр із дитячими гуртками, майстернями та майстер-класами. У «Старті» діють виставки та театральні проєкти. Найуспішніший приклад — «Краків», який у 2023 році після реконцепції став багатофункціональним культурним хабом із простором для молоді, музичних подій та кінопоказів. Він показує, як міський кінотеатр може відродитися, якщо отримує сучасну візію і підтримку.
Та водночас чотири великі кінотеатри — «Київська Русь», «Кіото», «Київ» і «Загреб» — нині не здійснюють основну діяльність. Вони потребують серйозних ремонтних робіт або капітальної реконструкції. «Київська Русь» ще донедавна залишалася однією з наймасштабніших кіноплощадок міста, але зараз її будівля закрита через проблеми з інженерними мережами та фасадом. У «Кіото» ситуація схожа: приміщення зачинене, а коштів на його відновлення немає.
Кінотеатр «Київ» на вулиці Великій Васильківській, який колись був центральною артплатформою для прем’єр, фестивалів і показів незалежного кіно, стоїть пусткою вже кілька років. Його фасад продовжує прикрашати історичну площу, але всередині панує тиша. Те саме стосується «Загреба» — типового радянського кінотеатру житлового масиву, який у 1980-х був улюбленим місцем для сімейних переглядів. Тепер будівля занепадає, а документація для реконструкції лише готується.
У міській адміністрації пояснюють, що частина проєктно-кошторисної документації для відновлення вже існує. Наприклад, «Київська Русь» і «Кіото» мають затверджені проєкти ремонту, але через пандемію, а згодом і воєнний стан, фінансування не виділялося. У бюджеті Києва на 2025 рік знову не передбачено коштів на капітальні ремонти, а лише на мінімальні витрати для підтримання функціонування об’єктів. Загальна сума — 748 тисяч гривень на всі одинадцять кінотеатрів — є мізерною для потреб такого масштабу.
Експерти з культурного розвитку зазначають, що ситуація відображає загальну проблему міської інфраструктури культури. Київ успадкував велику кількість кінозалів радянського періоду, але за роки незалежності більшість з них втратили свою первісну функцію. Частина приватизована, частина закрита, а комунальні об’єкти залишаються без чіткої стратегії розвитку. У світі кінотеатри такого типу давно трансформуються у культурні простори, які поєднують кінопокази з виставами, концертами, освітніми програмами. В Україні цей процес лише починається.
Міська влада Києва заявляє, що бачить майбутнє старих кінотеатрів саме в цьому напрямку. За словами представників КМДА, у перспективі планують створити на базі всіх комунальних кінотеатрів сучасні культурні простори та центри молоді. Йдеться про поступову модернізацію, оновлення технічного оснащення, ремонт залів і створення умов для креативних резиденцій. Проте без належного фінансування такі наміри залишаються лише планами.
Мешканці районів, де розташовані старі кінотеатри, наголошують, що їхнє відновлення могло б оживити мікрорайони. Адже більшість цих будівель мають вигідне розташування — поруч школи, сквери, житлові масиви. Відремонтовані кінозали могли б стати місцем зустрічей, подій і дозвілля, замість того щоб стояти зачиненими й поступово руйнуватися.
Історики кіно нагадують, що київські кінотеатри були колись справжньою мережею культурних осередків. У 1970–1980-х роках відвідуваність кінозалів сягала сотень тисяч глядачів на рік. Кіно було частиною міського життя — як кав’ярні чи бібліотеки сьогодні. Відродження цієї культури могло б не лише підтримати вітчизняне кіновиробництво, а й повернути місту відчуття спільності.
У складний для країни час, коли культура часто відсувається на другий план, саме відновлення таких об’єктів, як старі кінотеатри, могло б стати сигналом, що Київ не зупиняється, що місто живе, дихає і готується до майбутнього. «Київський культурний кластер» уже розробляє довгострокову концепцію оновлення, яка включає співпрацю з громадськими організаціями, архітекторами та інвесторами. Але без системної підтримки з боку держави ці ініціативи навряд чи стануть реальністю.
Старі київські кінотеатри сьогодні — це ніби недочитана сторінка історії міста. Вони зберігають пам’ять про покоління, які сміялися й плакали в темних залах, і чекають на шанс знову запалити світло.
