Кінофестиваль «Миколайчук Open» оголосив програму міжнародного повнометражного конкурсу, до якої увійшли вісім стрічок із України, Великої Британії, Південної Кореї, Мексики, Китаю, Бразилії, Румунії та Кіпру. Цьогоріч фестиваль проходитиме з 13 до 20 червня і знову запропонує глядачам добірку фільмів, які вже встигли заявити про себе на великих міжнародних майданчиках. У конкурсній програмі представлені учасники Берлінале, Роттердамського кінофестивалю, Sundance, Tribeca та Annecy, що робить її помітною не лише для української аудиторії, а й для професійної кіноспільноти.

Головний приз міжнародного конкурсу — 1500 доларів і статуетка «Залізний Миколайчук». Переможця обиратимуть глядачі шляхом голосування, водночас паралельно фільми оцінюватиме міжнародне професійне журі. Такий формат поєднує дві важливі перспективи: емоційну реакцію залу й фаховий погляд кінематографістів, критиків або кураторів. Для фестивалю, який носить ім’я Івана Миколайчука, це особливо доречно. Його постать в українському кіно пов’язана не лише з високою мистецькою якістю, а й із живим народним відчуттям, здатністю бути близьким до глядача без втрати авторської глибини.

Україну в міжнародному конкурсі представляє фільм «Наш дім у вогні» — драма про початок повномасштабного вторгнення з Анастасією Пустовіт у головній ролі. Уже сама тема робить стрічку однією з найважливіших у програмі для українського глядача. Початок великої війни — це досвід, який кожен українець пам’ятає по-своєму: через телефонні дзвінки, сирени, валізи, евакуацію, ступор, перші новини, страх за близьких і відчуття, що звичний світ зникає буквально за кілька годин. Назва фільму звучить не як метафора, а як дуже точне означення стану країни в лютому 2022 року: дім справді опинився у вогні, і кожна людина мусила вирішувати, як діяти далі.

Присутність української стрічки в міжнародному конкурсі важлива ще й тому, що «Миколайчук Open» відбувається в Україні, але мислить себе як фестиваль відкритого культурного діалогу. Українське кіно сьогодні не може бути відокремленим від війни, проте воно не зводиться лише до хроніки бойових дій. Воно шукає художню мову для досвіду цивільних, родин, міст, травми, втрати й стійкості. «Наш дім у вогні» у такому контексті може стати не просто національним представником у програмі, а емоційною точкою, через яку глядачі порівнюватимуть український досвід із темами інших конкурсних фільмів.

Велика Британія представлена стрічкою «Королева на морі» — призером Берлінале за участі Жульєт Бінош. Ім’я Бінош одразу привертає увагу міжнародної аудиторії, адже йдеться про одну з найвідоміших європейських акторок сучасності. Участь фільму, відзначеного на Берлінале, підкреслює фестивальний рівень програми. Для українських глядачів це можливість побачити не лише локальні прем’єри, а й роботи, які вже стали частиною світового кінопроцесу. Такі покази важливі для культурного обміну: українська аудиторія отримує доступ до фільмів, що формують міжнародну розмову про сучасне кіно.

Південнокорейська стрічка «Про людей і м’ясо» з програми Tribeca розповідає про двох літніх чоловіків. Уже за коротким описом можна припустити, що фільм працює з темами старіння, тілесності, пам’яті, побуту або людської гідності. Південнокорейське кіно останніми роками має потужну міжнародну репутацію — від жанрових хітів до тонких авторських драм. Його поява в програмі «Миколайчук Open» додає конкурсу азійського виміру й показує, що фестиваль не обмежується європейським або пострадянським контекстом.

Мексиканський фільм «Рок, трава й тачки» заснований на реальних подіях і розповідає про організаторів музичного фестивалю Авандаро. Ця стрічка вносить у конкурсну програму енергію контркультури, музики й молодіжного бунту. Авандаро в мексиканській культурі має репутацію події, яку часто порівнюють із Вудстоком, але з власним політичним і соціальним контекстом. Для фестивальної програми такий фільм може стати яскравою історією про свободу, організаційний хаос, музику як спосіб поколіннєвого самовираження й конфлікт між молодіжною культурою та суспільними обмеженнями.

Окремий напрям представляє «Серце пітьми» — анімаційна адаптація роману Джозефа Конрада, створена у копродукції Франції та Бразилії. Джерело цієї історії давно стало одним із ключових текстів про колоніалізм, насильство, моральну темряву й руйнування людини владою. Анімаційна форма може дати такому матеріалу нове звучання, адже вона дозволяє працювати не лише з реалістичним зображенням, а й із психологічними образами, символами, сновидністю та візуальною метафорою. Для українського глядача тема імперського насильства й темряви цивілізаційного самовиправдання сьогодні може мати особливо гостре звучання.

Китайська комедія «Тепер я її знаю» з Роттердамського кінофестивалю додає програмі інший тон — легший за жанром, але не обов’язково простіший за змістом. Роттердам традиційно відкриває нестандартне, авторське й формально сміливе кіно, тому комедійна стрічка з цієї програми може виявитися не класичною розважальною історією, а тонким дослідженням стосунків, соціальних ролей або культурних непорозумінь. Для міжнародного конкурсу важливо мати різні інтонації: драми про війну, сімейні історії, анімаційні адаптації, соціальні сюжети й комедії разом створюють повніше уявлення про сучасний кінематограф.

Румунський фільм «Три дні у вересні» — весільна драма від директора Трансильванського кінофестивалю. Румунське кіно давно має сильну репутацію завдяки уважності до соціальної реальності, точній роботі з побутом, напругою мовчання й моральними конфліктами. Весілля як драматургічна ситуація — це майже ідеальний простір для зіткнення родинних очікувань, старих образ, соціальних ролей, любові, сорому й неприхованих конфліктів. Три дні можуть вмістити цілу історію родини або покоління, а фестивальний контекст дає шанс побачити цю драму не як локальний сюжет, а як універсальну історію про близькість і розломи між людьми.

Стрічка «Тримайся за мене» виробництва Кіпру, Данії, Греції та США представляє сімейну драму з Sundance про стосунки батька і доньки. Sundance часто асоціюється з незалежним кіно, яке працює через інтимні історії, сильні акторські роботи й особисті конфлікти. Тема батька й доньки є універсальною, але в кожному культурному контексті відкриває нові акценти: відповідальність, дистанцію, турботу, провину, дорослішання, страх втрати або спробу відновити зв’язок. У міжнародній програмі такий фільм може стати емоційно близьким для широкої аудиторії, бо сімейна драма часто говорить мовою, зрозумілою незалежно від країни.

Разом ці вісім фільмів формують різноманітну конкурсну мапу. Тут є українська воєнна драма, британський фестивальний призер із зірковою акторкою, південнокорейська історія про літніх чоловіків, мексиканський сюжет про рок-фестиваль, анімаційна адаптація Конрада, китайська комедія, румунська весільна драма й копродукційна сімейна історія з Sundance. Така програма показує, що «Миколайчук Open» прагне бути майданчиком не лише для показу кіно, а й для зіставлення різних досвідів: війни, пам’яті, родини, музики, колоніальної темряви, дорослішання, старіння й пошуку близькості.

Цьогоріч організатори також представили нову айдентику фестивалю. Для культурної події це не просто зміна візуального стилю, а спосіб оновити комунікацію з аудиторією, позначити новий етап і зробити фестиваль впізнаванішим. «Миколайчук Open» розвивається як подія, що поєднує пам’ять про одного з найважливіших українських митців із сучасним міжнародним кінопроцесом. Ім’я Івана Миколайчука тут працює не як музейний знак, а як нагадування про українське кіно, яке завжди прагнуло говорити самобутньо, вільно й людяно.

Минулого року переможцем національного короткометражного конкурсу став фільм «Останній (крайній) дубль» Олега Кібальника, а міжнародну програму виграла стрічка «Хвилі» режисера Їржі Мадла. Ці результати показують, що фестиваль підтримує і українських авторів, і міжнародні роботи, які резонують із глядачем. У 2026 році конкурсна програма має всі шанси продовжити цю лінію, адже в ній зібрані фільми з різних частин світу й різних фестивальних традицій.

Для української аудиторії «Миколайчук Open» важливий ще й тому, що під час війни фестивалі виконують не лише розважальну функцію. Вони підтримують культурне життя, дають людям простір для зустрічі, розмови, емоційного відновлення й контакту зі світом. Міжнародна програма в Україні сьогодні має особливе значення: вона показує, що країна залишається частиною глобальної культури, попри обстріли, втрати й постійну напругу. Кіно в такому контексті стає не втечею від реальності, а способом витримувати її, дивитися ширше й не втрачати зв’язок із людськими історіями з різних країн.

У підсумку міжнародний конкурс «Миколайчук Open» цього року виглядає як сильна й різножанрова програма, що поєднує фестивальні імена, нові авторські голоси та теми, близькі українському суспільству. Головний приз отримає лише один фільм, але для глядачів важливою буде вся добірка: вісім різних способів говорити про світ, який переживає кризи, шукає свободу, тримається за родину, переосмислює історію й намагається зберегти людяність.