Вийшов перший тизер документального фільму «Кузьма: Страшно веселий», присвяченого Андрію Кузьменку — вокалісту, співзасновнику й лідеру гурту «Скрябін». Стрічка має вийти в український прокат 13 серпня 2026 року й уже на етапі першого відео привернула увагу шанувальників музиканта, для яких постать Кузьми давно вийшла за межі сцени, телеефірів і пісень. Для багатьох українців він залишився голосом епохи, людиною, яка вміла говорити просто, іронічно, боляче й чесно про речі, які хвилювали ціле суспільство.

Фільм «Кузьма: Страшно веселий» обіцяє показати Андрія Кузьменка не лише як публічну фігуру, а як людину з внутрішніми змінами, сумнівами, самоіронією, швидкістю життя й тією енергією, яка навіть після його смерті продовжує впливати на українську культуру. У синопсисі стрічки наголошується, що його любили мільйони, але по-справжньому знали одиниці. Саме ця думка, ймовірно, стане центральною для майбутнього фільму: за образом дотепного телеведучого, фронтмена популярного гурту й автора гострих висловлювань стояла значно складніша особистість, ніж могла здаватися з екрана.

Особливість майбутньої документальної роботи полягає у форматі. Автори відмовилися від класичної схеми з «говорящими головами», коли історію героя переказують друзі, колеги, критики чи дослідники. Натомість фільм побудований на архівних відео, інтерв’ю, виступах, збережених кадрах і коментарях самого Кузьми. Такий підхід має принципове значення, адже він дозволяє мінімізувати зовнішнє трактування і дати музиканту можливість говорити власним голосом. У випадку з Кузьмою це особливо важливо, бо його мова, інтонації, паузи, жарти й несподівана серйозність були частиною його харизми.

Над стрічкою працювала студія KNIFE! Films, яка вже має досвід створення помітних українських документальних проєктів про музику та культуру. Серед її робіт — «Яремчук: Незрівнянний світ краси», «Океан Ельзи: Спостереження Шторму» та «Епізоди». Це важливий контекст, адже останніми роками українське документальне кіно дедалі частіше звертається до культурної пам’яті, архівів і переосмислення знакових постатей. Після успіху фільмів про Назарія Яремчука та «Океан Ельзи» нова стрічка про Кузьму виглядає логічним продовженням цієї хвилі.

Режисером фільму став Артем Григорян. Перед ним стоїть непросте завдання: розповісти історію людини, яку багато хто в Україні вважає «своєю», але при цьому не перетворити її на набір ностальгійних цитат, пісень і вже відомих телевізійних моментів. Кузьма був занадто живим, суперечливим і непередбачуваним, щоб умістити його в просту меморіальну рамку. Його образ неможливо звести лише до веселого артиста, лише до автора соціальних пісень або лише до телевізійної зірки. Саме тому фільму доведеться балансувати між пам’яттю, архівом, емоцією та чесністю.

За словами співзасновника KNIFE! Films Максима Сердюка, обраний формат дає можливість Кузьмі розповісти свою історію самому — через власні слова, реакції та матеріали, частину яких раніше не показували. Це може стати головною цінністю стрічки для глядачів. Не просто побачити знайомого артиста ще раз, а відкрити нові шари його життя: як він змінювався, що переживав, як реагував на країну навколо, як формував свою публічну позицію і як залишався людиною, яка могла одночасно смішити й бити словами в найболючіше місце.

Андрій Кузьменко, відомий як Кузьма Скрябін, був одним із найвпізнаваніших музикантів незалежної України. Гурт «Скрябін», заснований у 1989 році, пройшов довгий шлях від експериментального звучання до масової популярності, від нової хвилі й електронних пошуків до пісень, які стали частиною народної пам’яті. Для української музики «Скрябін» був не просто гуртом, а явищем, яке змінювалося разом із країною. У його піснях відчувалися і пострадянська розгубленість, і міська іронія, і особиста лірика, і політична нервовість, і гостре відчуття несправедливості.

Кузьма мав рідкісну здатність говорити з аудиторією без штучної дистанції. Він міг бути різким, смішним, саркастичним, іноді провокативним, але майже завжди звучав щиро. Саме ця щирість стала причиною його особливої популярності. Українці бачили в ньому не недосяжну зірку, а людину, яка говорить мовою вулиці, кухні, дороги, нічного радіоефіру й чесної розмови. Його жарти не скасовували серйозності, а часто навпаки — допомагали говорити про складне без пафосу.

Окрім музики, Кузьма працював телеведучим, продюсером і письменником. Його автобіографічна книжка «Я, “Побєда” і Берлін» стала окремою частиною культурного образу Кузьми — з його характерним гумором, абсурдом, дорожніми історіями й відчуттям молодості, яка не дуже визнає правила. Цей текст згодом отримав і кінематографічне життя, що ще раз підтвердило: Кузьма залишив по собі не лише пісні, а цілий світ інтонацій, сюжетів і характерів.

Документальний фільм про нього з’являється в час, коли українське суспільство особливо гостро переосмислює власну культурну пам’ять. Після початку повномасштабної війни багато постатей української музики, літератури й кіно сприймаються інакше: не лише як артисти, а як частина національної ідентичності. Кузьма в цьому контексті займає особливе місце. Він не був кабінетним інтелектуалом або офіційним культурним символом, але його слова й пісні часто точніше передавали настрій людей, ніж формальні промови.

Його загибель у ДТП на Дніпропетровщині 2 лютого 2015 року стала шоком для країни. Це був момент, коли багато хто відчув не просто втрату відомого музиканта, а втрату голосу, який ще мав багато сказати. Після смерті Кузьми його пісні почали звучати інакше: у них почули більше тривоги, передчуття, болю й правди. Те, що за життя могло здаватися просто гострим коментарем чи іронічною піснею, після 2015 року набуло нового емоційного виміру.

У 2020 році Андрію Кузьменку посмертно присвоїли звання Героя України. Це офіційне визнання стало ще одним підтвердженням його значення для країни, але для мільйонів слухачів він і без державних відзнак давно був людиною, яка залишила слід у їхньому житті. Його слухали в машинах, на кухнях, у студентських гуртожитках, на концертах, у навушниках і на сімейних святах. Його цитували, з ним сперечалися, його згадували як друга, хоча більшість ніколи не була з ним знайома особисто.

Саме тому вихід тизера фільму «Кузьма: Страшно веселий» викликає не лише цікавість, а й сильне емоційне очікування. Глядачі хочуть побачити не відполірований пам’ятник, а живого Кузьму — з його сміхом, нервом, втомою, прямотою, помилками, швидкістю й неповторною здатністю залишатися собою. Якщо авторам вдасться зберегти цю живу інтонацію, стрічка може стати не просто біографічним фільмом, а важливою культурною подією.

Для українського документального кіно ця прем’єра також може мати значення. Вона продовжує тенденцію повернення до архівів і розповідей про людей, які формували сучасну українську музику. Такі фільми працюють не лише як ностальгія, а як спосіб зібрати культурну пам’ять у момент, коли країна виборює своє майбутнє. Історія Кузьми — це не тільки історія одного артиста. Це історія української популярної культури, яка дорослішала разом із незалежністю, шукала власну мову, переживала трансформації й навчилася говорити про себе без чужих шаблонів.

Прокат фільму запланований на 13 серпня 2026 року. До цього часу перший тизер уже працюватиме як запрошення до розмови про Кузьму — не лише про його творчість, а й про те, чому він досі залишається важливим. Його присутність в українській культурі не зникла після смерті, бо справжні голоси не обриваються остаточно. Вони переходять у пісні, архіви, спогади, фільми й нові покоління слухачів, які відкривають для себе Кузьму вже в іншій країні, але з тими самими питаннями про свободу, чесність і право бути собою.