Творці документального фільму «Кузьма: Страшно веселий», присвяченого вокалісту й співзасновнику гурту «Скрябін» Андрію Кузьменку, опублікували сторінки його зошита з текстами пісень. Рукописи для роботи над стрічкою вперше надала родина музиканта. Ця публікація стала ще одним елементом великої архівної історії, яку команда збирає навколо постаті Кузьми, намагаючись показати не лише відомого артиста, телеведучого та народного улюбленця, а й людину безпосередньо в момент створення музики.

Зошит із піснями має особливу цінність, адже рукопис дозволяє наблизитися до творчого процесу значно ближче, ніж готовий студійний запис. Пісня, яку слухачі знають напам’ять, у такому вигляді перестає бути бездоганно завершеним твором і повертається до свого початку — аркуша, ручки, окремої фрази та думки, яку автор намагався втримати. Навіть сам почерк, розташування рядків і спосіб фіксувати слова перетворюються на частину розповіді про музиканта.

Рішення родини відкрити ці матеріали для фільму є важливим жестом довіри. Особисті записи митця зазвичай залишаються найбільш закритою частиною архіву, оскільки створювалися не для публіки, а для роботи або приватної пам’яті. У випадку Андрія Кузьменка вони допомагають побачити дистанцію між першим творчим імпульсом і завершеною піснею, між особистою інтонацією автора та композицією, яка згодом стала частиною досвіду мільйонів українців.

Фільм «Кузьма: Страшно веселий» вийде в український прокат 13 серпня 2026 року. Біографічну документальну стрічку створила студія KNIFE! Films, режисером став Артем Григорян. Під час роботи команда опрацювала понад 400 годин відео- й аудіоматеріалів та більш як 22 тисячі фотографій. Значна частина архівів раніше не оприлюднювалася, а сам фільм вибудовують так, щоб історію Кузьми значною мірою розповідали його власний голос, записи та зображення.

Такий підхід відрізняється від традиційного документального портрета, де постать героя пояснюють переважно через інтерв’ю колег, друзів або дослідників. Архівний матеріал дає змогу зменшити дистанцію між глядачем і Андрієм Кузьменком. Він постає не як застиглий символ чи набір відомих цитат, а як жива людина, яка змінюється, сумнівається, жартує, шукає власну музичну мову й реагує на час, у якому живе.

Саме тому зошит із піснями може стати одним із найемоційніших елементів майбутньої картини. Для прихильників «Скрябіна» це не просто музейний експонат, а матеріальне свідчення народження знайомих інтонацій. Тексти Кузьми часто звучали розмовно й невимушено, однак за цією простотою стояло точне відчуття людських станів. Він умів говорити про кохання, втрати, дорослішання, самотність, дружбу та розчарування словами, які не створювали дистанції між артистом і слухачем.

Пісні «Старі фотографії», «Люди, як кораблі», «Мовчати», «Місця щасливих людей», «Мам» та інші композиції давно вийшли за межі звичайної дискографії. Вони супроводжують особисті спогади, звучать на концертах пам’яті, у телевізійних програмах і домашніх плейлистах. Для різних поколінь Кузьма залишився одночасно голосом юності, іронічним коментатором суспільства та автором пісень, які після його загибелі набули ще глибшого значення.

Рукописні тексти також дозволяють по-новому оцінити природу його авторського стилю. Кузьма працював із мовою, якою люди спілкувалися між собою, не намагаючись надати їй штучної урочистості. Його герої могли бути смішними, розгубленими, закоханими, втомленими або сердитими. У цих історіях легко впізнавали себе ті, хто не шукав складних метафор, але потребував чесної розмови про власне життя.

Назва фільму «Кузьма: Страшно веселий» точно передає суперечність, яка була помітна і в його творчості, і в публічному образі. За швидкими жартами, самоіронією та здатністю перетворити незручну ситуацію на смішну нерідко стояли серйозні спостереження. Кузьма говорив про суспільні проблеми без офіційного пафосу, але його прямота часто виявлялася переконливішою за складні промови. У піснях так само могли співіснувати легка мелодія, побутова деталь і відчуття тривоги або втрати.

Оприлюднення родинного архіву робить майбутній фільм не лише кінобіографією, а й роботою зі спільною культурною пам’яттю. Після смерті популярних митців їхній образ часто спрощується до кількох найбільш упізнаваних ролей. У випадку Кузьми це може бути веселий телеведучий, різкий співрозмовник, фронтмен «Скрябіна» чи автор улюблених хітів. Рукописи, приватні записи, фотографії та відео повертають складність, показуючи шлях людини, яка не одразу стала загальнонаціональною постаттю.

Для молодших глядачів, які не застали ранні періоди гурту або пам’ятають Андрія Кузьменка переважно за пізніми телевізійними появами, фільм може стати знайомством з іншими етапами його творчості. Історія «Скрябіна» охоплює зміну музичних стилів, технологій, медіа та суспільних настроїв. Через долю одного музиканта можна побачити, як формувалася українська популярна культура від пізніх радянських років до перших десятиліть незалежності.

У випадку з Андрієм Кузьменком зошит із піснями працює як своєрідний ключ до його музики. Він показує, що знайомі композиції колись існували лише у вигляді написаних від руки слів, а їхній майбутній масштаб ще неможливо було передбачити. Згодом ці рядки стали частиною українського культурного простору, у якому Кузьма й надалі залишається живою присутністю — у голосі, гуморі, піснях і пам’яті слухачів.

Такі матеріали змінюють і саме сприйняття творчої спадщини. Слухач отримує можливість побачити не тільки результат, а й шлях до нього. За кожною відомою композицією стояла звичайна фізична праця: записування рядків, повернення до думок, пошук потрібної інтонації та поступове перетворення особистого переживання на пісню, зрозумілу тисячам незнайомих людей.

Це особливо важливо у випадку Кузьми, навколо якого після загибелі сформувався майже безпомилковий образ народного героя. Відкриті архіви не руйнують цей образ, а роблять його людянішим. Вони нагадують, що за впізнаваною манерою говорити, різким гумором і сценічною свободою стояв автор, який уважно спостерігав за людьми, постійно працював і намагався знайти точні слова для складних переживань.

Фільм має можливість об’єднати різні уявлення про Андрія Кузьменка. Для одних він залишився представником української альтернативної музики кінця 1980-х і 1990-х років, для інших — популярним артистом 2000-х, телеведучим або автором відвертих суспільних висловлювань. Архівний формат дозволяє не обирати лише одну версію Кузьми, а показати його розвиток, внутрішні зміни та суперечності.

Вихід фільму 13 серпня стане нагодою не лише знову побачити Кузьму на великому екрані, а й уважніше роздивитися людину за відомим образом. Вперше відкритий родиною зошит додає цій історії особливої інтимності: глядачам показують не готовий міф, а сліди щоденної праці, з якої народжувалися пісні. Саме такі деталі можуть зробити документальну картину не формальним вшануванням, а живою розмовою з артистом, якого Україні досі бракує.