У Кропивницькому виявили знищений мозаїчний рельєф «Людина і біосфера», створений у 1980 році українським художником Віктор Стеценко. Про втрату повідомила дослідниця монументального мистецтва Юлія Мельник, яка зафіксувала сліди знищеного панно під час дослідження об’єктів радянського модернізму. Мозаїка прикрашала фасад однієї з будівель обласної лікарні та була частиною масштабного художнього оформлення міського простору кінця XX століття.
Як з’ясувалося, мозаїчний рельєф повністю збили під час перебудови фасаду кілька років тому. У стіні, де розміщувалося панно, облаштували новий вхід, а саму композицію демонтували без публічного обговорення, експертної оцінки чи фіксації. Зараз на оголеній поверхні стіни ледь помітні контури авторського ескізу, який художник наносив перед викладанням мозаїки, а також поодинокі фрагменти смальти. Сам факт знищення залишався практично непоміченим і не викликав суспільного резонансу у момент, коли це відбулося.
Рельєф «Людина і біосфера» був характерним прикладом монументального мистецтва пізнього радянського періоду, коли художники намагалися поєднати ідеї гуманізму, науки та відповідальності людини за довкілля. У композиції Стеценка тема взаємодії людини з природою розкривалася через узагальнені образи, пластичні форми й динамічну структуру, притаманну мозаїкам того часу. Такі роботи створювалися не як декоративне доповнення, а як повноцінна частина архітектури, що формувала візуальну ідентичність міста.
За словами Юлії Мельник, знищення цієї мозаїки є типовим прикладом втрат, яких зазнає монументальне мистецтво в українських містах упродовж останніх десятиліть. Часто такі об’єкти не мають охоронного статусу, не внесені до реєстрів пам’яток і сприймаються як «застарілий декор», який вигідніше прибрати під час ремонту або реконструкції. У результаті значна частина художньої спадщини другої половини XX століття зникає без документації й публічного обговорення.
Віктор Стеценко є відомим українським монументалістом, чия творчість не обмежується одним регіоном. Окрім знищеного рельєфу в Кропивницькому, він створював мозаїчні панно на школі в місті Південне Одеської області, а також у Києві. Частина його робіт збереглася, інші перебувають під загрозою знищення або перебудови. Нині художник живе і працює в столиці, створює акварельні картини та викладає мозаїку на храмах і для приватних замовників, передаючи техніку й підхід новим поколінням митців.
Історія знищеної мозаїки знову порушила питання відповідальності за спадщину радянського модернізму. Попри складний історичний контекст, такі твори є важливими свідченнями епохи, художніх пошуків і локальної історії міст. Їхнє зникнення позбавляє громади не лише візуальних орієнтирів, а й можливості осмислювати минуле через мистецтво, а не лише через ідеологічні ярлики.
Фахівці наголошують, що збереження монументального мистецтва не означає його безкритичне прийняття. Йдеться про інвентаризацію, публічне обговорення, дослідження та вироблення чітких правил поводження з такими об’єктами. Без цього кожен ремонт фасаду або перепланування будівлі може обернутися черговою непомітною втратою, про яку стане відомо лише постфактум.
Виявлення знищеного рельєфу в Кропивницькому стало ще одним тривожним сигналом для дослідників і активістів, які працюють із темою збереження монументального мистецтва. Воно показує, що навіть у великих містах і на важливих соціальних об’єктах культурна спадщина може зникати без жодних запобіжників. У цьому сенсі робота незалежних дослідників і публічне висвітлення таких випадків стають чи не єдиним способом зафіксувати втрату й привернути увагу до проблеми.
Знищення мозаїки Віктора Стеценка є не лише історією одного панно, а симптомом ширшого процесу стирання пластів міської пам’яті. Без системного підходу до збереження монументального мистецтва Україна ризикує втратити цілу візуальну мову епохи, яка, попри суперечливість, є невід’ємною частиною культурного ландшафту країни.
