Українська команда гравців відтворює Маріуполь у грі Minecraft, створюючи масштабну цифрову копію міста, зруйнованого під час повномасштабної війни. Проєкт реалізують на міжнародному сервері, де користувачі з усього світу будують віртуальні версії реальних міст і країн. Про ініціативу повідомила Маріупольська міська рада, наголосивши на її культурному та меморіальному значенні.
Сервер, на якому відтворюють Маріуполь, запустили ще у 2020 році з ініціативи американського блогера PippenFTS. Його ідея полягала у створенні спільного простору, де гравці можуть переносити реальні міста у цифровий світ гри з максимальною точністю. Після початку повномасштабного вторгнення до проєкту активно долучилися українські геймери, які вирішили використати цю платформу для збереження образу Маріуполя — міста, яке зазнало одних із наймасштабніших руйнувань.
Для відтворення міста команда використовує супутникові знімки, відкриті карти, архівні панорами вулиць і фотографії. Реальні координати будівель, доріг і площ переносять у віртуальний простір гри, дотримуючись масштабу та рельєфу місцевості. У Minecraft відтворюють не лише загальну структуру міста, а й деталі, які формували повсякденне життя маріупольців: транспортні розв’язки, трамвайні колії, зупинки, фасади будинків, вивіски магазинів і навіть елементи міського декору.
Особливу увагу команда приділяє об’єктам, що мали символічне значення для громади. У віртуальному Маріуполі вже відтворили великі мурали, які були частиною міського простору до окупації. Серед них — мурал «Мілана», присвячений маріупольській дівчинці, яка постраждала під час обстрілу мікрорайону Східний. Оригінальний стінопис був знищений російськими окупаційними силами, однак у цифровому просторі його вдалося зберегти як візуальний спогад про місто та його трагедію.
Відтворення Маріуполя відбувається в креативному режимі гри, що дозволяє будівельникам працювати без ресурсних обмежень і максимально зосередитися на точності та деталях. Віртуальний Маріуполь відкритий для всіх користувачів із ліцензійною версією Minecraft. Гравці можуть вільно пересуватися містом, проходити знайомими маршрутами, бачити вулиці й квартали, які існували до початку повномасштабного вторгнення. Для багатьох переселенців і маріупольців у вимушеній еміграції цей цифровий простір стає способом знову «повернутися додому», хай і віртуально.
Учасники команди наголошують, що їхня робота виходить далеко за межі ігрового процесу. Вони розглядають проєкт як форму цифрової пам’яті та культурної документації. У ситуації, коли фізичне місто зруйноване, а доступ до нього обмежений або неможливий, цифрова реконструкція стає одним зі способів зберегти його образ для майбутніх поколінь. Це також спосіб розповісти світові про Маріуполь мовою, зрозумілою молодій аудиторії, яка часто сприймає історію та культуру через інтерактивні медіа.
Маріуполь у Minecraft поступово перетворюється на своєрідний цифровий архів. Окрім відомих об’єктів, команда планує відтворювати житлові квартали, школи, лікарні, промислові зони та набережні. Кожен елемент має значення, адже саме з таких деталей складається відчуття живого міста, а не абстрактної карти. У майбутньому геймери не виключають, що проєкт може стати освітнім інструментом або основою для віртуальних екскурсій.
Це не перший подібний досвід українських геймерів. Раніше інша команда відтворила у Minecraft соляні шахти тимчасово окупованого Соледара на Донеччині. Тоді проєкт також мав на меті зафіксувати об’єкт, який зазнав значних руйнувань і перебуває під контролем окупаційних військ. Такі ініціативи поступово формують новий напрям цифрової пам’яті, де відеоігри стають інструментом культурного спротиву й збереження спадщини.
У Маріупольській міській раді зазначають, що подібні проєкти є важливими для підтримки ідентичності громади, розпорошеної по всьому світу. Віртуальний Маріуполь дозволяє не лише згадувати минуле, а й уявляти майбутнє міста після деокупації та відновлення. Це простір, де пам’ять про знищене місто не стирається, а трансформується у нову форму існування.
Історія Маріуполя в Minecraft показує, як сучасні цифрові інструменти можуть працювати з травматичним досвідом війни. Для когось це гра, для когось — спосіб терапії, а для когось — форма тихого спротиву забуттю. У світі, де фізичні простори можуть бути зруйновані, цифрові стають новим місцем збереження культури, пам’яті та надії на повернення.
