У Житомирі розгорнулася публічна дискусія навколо термомодернізації дитячого садка «Ромашка» на вулиці Старочуднівській, 4-А. Під час підготовки проєкту депутати Житомирської міської ради ухвалили рішення не зберігати мозаїчне панно на фасаді будівлі та допустити його перекриття утепленням. Це рішення викликало спротив частини депутатського корпусу й культурної спільноти міста, адже йдеться не лише про технічне оновлення закладу, а про можливу втрату зразка українського монументально-декоративного мистецтва другої половини ХХ століття.
Ініціативу щодо збереження мозаїки публічно озвучила депутатка Житомирської міської ради Людмила Зубко. Вона звернулася до колег із пропозицією переглянути підхід до термомодернізації та врахувати культурну цінність панно. У своєму зверненні депутатка наголосила, що мозаїка є автентичною частиною архітектурного ансамблю будівлі та важливим прикладом українського монументально-декоративного мистецтва 1970–1980-х років. Образ ромашки, за її словами, напряму пов’язаний із назвою дитячого садка й формує історичну ідентичність цього місця.
За попередніми дослідженнями, автором мозаїчного панно «Сад дитинства» може бути Володимир Косминський. Якщо ця інформація підтвердиться, цінність об’єкта зросте ще більше, адже йдеться про роботу митця, який працював у традиції радянського монументалізму, але водночас використовував національні мотиви та образи. Подібні мозаїки десятиліттями формували візуальний ландшафт українських міст і сьогодні дедалі частіше стають жертвами утеплення, реконструкцій або повного демонтажу.
Прихильники збереження панно наголошують, що мозаїки на дитячих садках, школах і громадських будівлях виконували не лише декоративну функцію. Вони були частиною ідеї формування середовища, дружнього до дитини, створювали візуальні символи, які запам’ятовувалися поколіннями вихованців. Знищення таких елементів, на їхню думку, означає поступову втрату культурної пам’яті міста, навіть якщо будівля не має статусу пам’ятки архітектури.
У відповідь на загрозу знищення мозаїки Людмила Зубко ініціювала кілька конкретних кроків. Серед них розгляд питання про внесення панно до Переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини, що дало б йому тимчасовий охоронний статус. Також пропонується провести фахове обстеження із залученням спеціалістів з охорони культурної спадщини та надати офіційний висновок щодо історичної й мистецької цінності мозаїки. Окремим пунктом є вимога передбачити в технічному завданні можливість утеплення цієї стіни зсередини, без перекриття й руйнування панно.
Цей випадок у Житомирі вкотре порушує загальноукраїнську проблему поєднання енергоефективності та збереження культурної спадщини. У багатьох містах термомодернізація соціальних об’єктів відбувається за типовими проєктами, які не враховують наявність художніх елементів на фасадах. У результаті мозаїки, рельєфи й панно зникають під шаром пінопласту, часто без жодної фіксації або обговорення.
При цьому фахівці з реставрації наголошують, що існують альтернативні рішення, які дозволяють підвищити енергоефективність будівель без знищення мистецьких елементів. Йдеться про внутрішнє утеплення, часткову адаптацію фасадних систем або індивідуальні технічні рішення для конкретних ділянок. Такі підходи зазвичай потребують більше часу й коштів, але дозволяють зберегти унікальні об’єкти, які неможливо відновити після демонтажу.
Дискусія навколо дитсадка «Ромашка» показала, що питання культурної спадщини більше не є вузькопрофесійною темою для істориків і мистецтвознавців. Воно дедалі частіше стає предметом політичних рішень на місцевому рівні й викликом для органів самоврядування. З одного боку, громади потребують теплих, сучасних і енергоефективних будівель, з іншого — зростає усвідомлення цінності повоєнної та пізньорадянської спадщини, яка ще донедавна сприймалася як другорядна.
Наразі остаточного рішення щодо долі мозаїчного панно не ухвалено. Подальші кроки залежатимуть від реакції міської ради на ініціативу, результатів фахових обстежень і того, чи буде мозаїка визнана об’єктом культурної спадщини. Від цього рішення залежить не лише зовнішній вигляд одного дитячого садка, а й сигнал, який отримає місто щодо цінності власної історії та готовності шукати баланс між розвитком і збереженням.
