Національна спілка архітекторів України публічно звернулася до керівництва Міжнародна спілка архітекторів та ЮНЕСКО із вимогою припинити міжнародну валідацію російських і білоруських архітектурних шкіл та призупинити їхнє членство в професійних організаціях. У зверненні наголошується, що архітектура в умовах війни перестала бути нейтральною сферою і дедалі частіше використовується державою-агресором як інструмент політики, пропаганди та легітимації окупації. За позицією українських архітекторів, мова йде не лише про символічні жести солідарності, а про реальні механізми впливу, які мають зупинити використання фахової освіти та міжнародних стандартів для прикриття злочинів проти суверенної держави.
Ключовим аргументом НСАУ стала діяльність Єдиного інституту просторового планування Російської Федерації, який відкрито займається розробкою так званих генеральних планів для окупованих українських територій. Саме цей інститут представив концепцію «реконструкції» Маріуполя після його майже повного знищення внаслідок бойових дій та масованих обстрілів. В Україні керівників установи внесено до переліку осіб, причетних до воєнних злочинів, адже фактично йдеться про планування майбутнього міста без урахування долі його мешканців, масштабів руйнувань і відповідальності за них. На думку української сторони, такі проєкти є спробою переписати реальність, створивши ілюзію «відновлення» замість визнання руйнування та насильства.
Окрему тривогу в НСАУ викликає залучення освітніх інституцій Росії до роботи з окупованими територіями. У зверненні зазначається, що темами дипломних робіт студентів Московського архітектурного інституту стали реконструкція житлових кварталів Маріуполя, створення меморіальних парків у Донецьку та Луганську, а також розвиток громадських просторів у так званих нових регіонах РФ. Українські архітектори підкреслюють, що таким чином молодих фахівців фактично втягують у процес легітимації окупації, формуючи уявлення про загарбані міста як про «звичайний об’єкт проєктування», позбавлений політичного й гуманітарного контексту війни.
У зверненні також згадується Уральський державний університет архітектури та мистецтва, який офіційно залучений до програм так званої шефської допомоги окупованим містам Донбасу. Ця участь, за оцінкою НСАУ, є прямим порушенням міжнародного гуманітарного права, оскільки йдеться не про гуманітарну підтримку населення, а про системну інтеграцію окупованих територій у правове та культурне поле держави-агресора. Архітектура в такому випадку стає інструментом символічного закріплення контролю, зміни ідентичності простору та витіснення українського культурного контексту.
Національна спілка архітекторів України наголошує, що подібна діяльність суперечить положенням Гаазької конвенції 1907 року, яка забороняє зміну використання та розвитку окупованих територій. У спілці зазначають, що будь-яке планування, реконструкція чи «розвиток» у таких умовах є незаконними, незалежно від того, чи здійснюються вони під виглядом освітніх програм або наукових досліджень. Архітектурну співпрацю з окупаційною владою НСАУ розцінює як форму культурної колонізації, що покликана закріпити результати війни не лише військово, а й символічно.
Звернення українських архітекторів має ширший контекст, ніж суто професійний. Йдеться про відповідальність міжнародних інституцій за те, кому вони надають право користуватися своїм авторитетом і стандартами. Валідація дипломів, участь у міжнародних конкурсах і програмах обміну, членство в глобальних професійних об’єднаннях створюють відчуття нормальності й прийнятності для інституцій, які фактично працюють на обслуговування війни. НСАУ підкреслює, що ізоляція таких структур є необхідним кроком для захисту професійної етики та міжнародного права.
Українська архітектурна спільнота закликає світових партнерів чітко відмежуватися від практик, які виправдовують або маскують агресію, і підтримати принцип, за яким архітектура не може бути інструментом насильства. У контексті війни питання простору, міст і відбудови стає питанням пам’яті, справедливості та відповідальності. Саме тому, наголошують у НСАУ, міжнародні організації мають реагувати не декларативно, а дієво, позбавляючи агресора можливості прикриватися мовою культури й професіоналізму.
