У Львові розгортається показова історія навколо колишнього палацу молоді «Романтик», яка виходить далеко за межі одного об’єкта нерухомості і зачіпає питання культурної політики, спадщини та майбутнього міського простору. Львівська міська рада готує рекомендації щодо надання будівлі статусу пам’ятки модернізму, що має унеможливити її руйнування або зміну функціонального призначення у процесі приватизації. Такий крок є реакцією на ризики, які виникають довкола об’єкта, що довгий час залишався поза активною увагою міста, але водночас зберіг значну архітектурну і культурну цінність.
Будівля на вулиці Болгарській, 4, зведена у 1979 році, належить до періоду пізнього модернізму, який сьогодні лише починає отримувати належну оцінку в Україні. Її архітектура вирізняється комплексним підходом до простору: великий танцювальний зал зі складною металевою конструкцією перекриття створює відчуття відкритості і масштабу, тоді як використання мармуру та вулканічного туфу в оздобленні додає матеріальної глибини. Особливу цінність становлять авторські люстри, створені Андрій Бокотей, які є не просто декоративним елементом, а частиною цілісної художньої концепції інтер’єру.
Останні події навколо «Романтика» пов’язані з процесом відчуження майнового комплексу, що стало приводом для виїзного засідання спеціальної комісії. Місто намагається зафіксувати принципову позицію: навіть у разі приватизації об’єкт має зберегти свою культурну та соціальну функцію. Це означає, що новий власник не зможе перетворити будівлю на житловий комплекс чи комерційний готель без відповідних обмежень. Такий підхід відображає зміну у ставленні до міської спадщини, де функція стає не менш важливою, ніж форма.
Ключовим елементом дискусії є також питання вартості. Нинішня оцінка у 32,4 мільйона гривень викликає сумніви у міської влади, яка вважає її заниженою. Це відкриває ширший контекст — як оцінювати об’єкти, що мають не лише ринкову, а й культурну цінність. У випадку «Романтика» йдеться не просто про квадратні метри, а про простір, який формував соціальні практики кількох поколінь і може залишатися актуальним у сучасному місті.
Окрему позицію висловлюють експерти і представники культурної сфери. Зокрема, військовослужбовець та колишній керівник Парку культури Олександр Молодий наголошує, що без чітко прописаних зобов’язань будь-які наміри зберегти функцію можуть залишитися декларативними. Його аргументація базується на практичному досвіді: у разі відсутності юридичних обмежень приватний власник отримує можливість швидко змінити призначення об’єкта, і зупинити цей процес буде надзвичайно складно.
Водночас міська влада намагається сформувати позитивний сценарій розвитку, орієнтуючись на вже реалізовані проєкти ревіталізації. Серед прикладів називають Lem Station та молодіжний центр у палаці культури ЛОРТА, які доводять, що індустріальні та модерністські простори можуть отримувати нове життя без втрати своєї ідентичності. У цьому контексті «Романтик» розглядається як потенційний культурний хаб, здатний поєднувати освітні, мистецькі та соціальні функції.
Ситуація навколо будівлі також демонструє зміну у сприйнятті модернізму. Якщо раніше такі об’єкти часто ігнорувалися або розглядалися як застарілі, то сьогодні вони стають предметом уваги як частина культурної спадщини. Це пов’язано як із глобальними трендами переосмислення архітектури ХХ століття, так і з локальним запитом на збереження міської ідентичності.
Історія «Романтика» у Львові стає тестом для всієї системи управління культурною спадщиною. Вона показує, наскільки ефективно місто може захищати свої об’єкти в умовах ринкових процесів і водночас знаходити баланс між розвитком і збереженням. Успіх або провал цього кейсу матиме значення не лише для конкретної будівлі, а й для формування практик, які визначатимуть майбутнє інших подібних об’єктів по всій Україні.
