ЦУМ Київ у літньому сезоні представив нову серію вітрин, створену у співпраці зі столичною художницею Машею Ревою. Проєкт отримав назву «Сад відчуттів» і став не просто сезонним оформленням фасаду універмагу, а цілісною мистецькою історією про літо, пам’ять, тілесність і ті невловимі стани, які повертають людину до власних спогадів. У центрі цієї роботи — не стільки мода чи предметний дизайн, скільки переживання: запахи, світло, тепло, повітря, фактури, втома, спокій і тихе відчуття присутності в моменті.

Для ЦУМу вітрини давно стали окремим культурним форматом. Вони працюють не лише як комерційна презентація сезону, а як міський візуальний жест, який бачать тисячі людей щодня. Розташований у самому центрі Києва, універмаг фактично взаємодіє з містом через свої фасади: перехожі не обов’язково заходять всередину, але однаково стають глядачами. Саме тому літня серія, створена разом із Машею Ревою, має значення ширше за декоративне оновлення. Вона пропонує киянам і гостям столиці зупинитися, подивитися уважніше й відчути літо не як календарний сезон, а як сукупність особистих вражень.

«Сад відчуттів» побудований навколо ідеї чуттєвої пам’яті. Це той тип пам’яті, який не завжди формулюється словами, але миттєво активується через запах, колір, температуру повітря або певне світло. Людина може забути конкретний день, але пам’ятати відчуття прохолодного ранку, коли в кімнату заходить свіже повітря з відчиненого вікна. Може не згадати точну дату літніх канікул, але впізнати запах яблук, малини, трави чи пряженого молока. Саме такі образи й емоційні тригери стали основою нових вітрин.

Одна зі сцен відсилає до літнього ранку — стану, в якому день ще не набрав швидкості, а світ існує в м’якому переході між сном і пробудженням. Прохолодне повітря, світло у відчиненому вікні, тиша, яка ще не розсипалася на міський шум, створюють атмосферу дуже особистого спогаду. Це не буквальна реконструкція інтер’єру чи пейзажу, а радше емоційна декорація, у якій кожен може впізнати щось своє: дитинство, дачу, ранкову кімнату, перші години відпустки або просто рідкісний момент спокою.

Інша вітрина переносить глядача до липневого саду. Тут важливими стають запахи й тактильні асоціації: яблука, малина, молоко, нагріте повітря, зелень, щільність літа. Цей образ особливо близький українській культурній пам’яті, де сад — не лише простір природи, а й символ дому, родинності, праці, достатку й внутрішнього затишку. У такій інтерпретації вітрина не просто демонструє літній настрій, а повертає до дуже впізнаваної української чуттєвості, де смак і запах часто пов’язані з родинними історіями.

Окремі сцени присвячені спекотному полю, траві, польовим квітам, втомі після довгого дня й теплому вечірньому спокою. Це літо не глянцеве й не стерильне, а живе — з тілесною втомою, сонцем, пилом, повільністю і природним ритмом. У цьому є важлива відмінність від звичного комерційного образу сезону, який часто зводиться до відпустки, пляжу або яскравого споживання. Проєкт ЦУМу й Маші Реви говорить про літо як про досвід, що проходить крізь тіло: шкіра відчуває тепло, очі реагують на світло, пам’ять оживає через запах, а емоції з’являються ще до того, як людина встигає їх пояснити.

Маша Рева — одна з найпомітніших українських художниць і дизайнерок свого покоління, яка працює на межі моди, графіки, предметності, сценографії та візуального мистецтва. Її стиль часто впізнають за органічними формами, експресивною пластикою, роботою з тілесністю та здатністю поєднувати декоративність із глибшим емоційним змістом. У «Саду відчуттів» ця оптика проявляється особливо виразно: простір вітрини стає не статичною композицією, а майже театральною сценою, у якій предмети, кольори й форми працюють як частини внутрішнього пейзажу.

Важливо, що йдеться саме про співпрацю універмагу з художницею, а не про стандартне сезонне оформлення. Такий формат демонструє, як сучасний український ритейл поступово виходить за межі суто торговельної функції та починає взаємодіяти з культурою як із повноцінним середовищем. Для міста це також має значення: мистецтво з’являється не лише в музеях і галереях, а й у публічному просторі, де його можуть побачити люди, які спеціально не планували культурного маршруту.

У контексті Києва ця робота набуває ще одного виміру. Місто, яке живе в умовах війни, постійної напруги й необхідності адаптуватися до нової реальності, особливо гостро реагує на будь-які простори емоційного відновлення. «Сад відчуттів» не заперечує складність часу, але пропонує інший регістр переживання — тихий, уважний, людяний. У ньому є не втеча від реальності, а нагадування про здатність відчувати, згадувати, помічати красу й повертатися до себе навіть у непрості періоди.

Літні вітрини ЦУМу також працюють як розмова про повільність. У великому місті люди часто рухаються автоматично: робота, транспорт, справи, новини, повідомлення, тривоги. Вітрина, яку неможливо прогортати як стрічку соцмереж, вимагає іншого темпу. Вона не нав’язує миттєвого повідомлення, а пропонує зупинку. Саме в цій зупинці й народжується головний ефект проєкту: глядач не просто бачить композицію, а починає згадувати власні запахи, ранки, сади, поля й вечори.

У «Саду відчуттів» багато українського, хоча проєкт не використовує прямолінійної фольклорної мови. Тут немає декоративного цитування традиції заради впізнаваності. Натомість є глибший рівень — через побутову пам’ять, природу, літній сад, польові квіти, молочні й фруктові асоціації, тепло землі та домашню інтонацію. Це той випадок, коли сучасне мистецтво говорить про національний досвід не через символи, а через відчуття.

Такі проєкти важливі ще й тому, що формують нову якість міського середовища. Вітрини центрального універмагу стають частиною візуальної культури столиці, а не просто рекламною площиною. Вони задають тон сезону, створюють точки емоційного контакту й показують, що комерційні простори можуть брати участь у культурному житті міста делікатно, змістовно й професійно.

Літня серія ЦУМу й Маші Реви — це історія про те, як мистецтво може працювати з дуже простими, але сильними речами. Ранкове світло, запах саду, трава, спека, втома, вечірній спокій — усе це не потребує складного пояснення, бо вже існує в досвіді багатьох людей. Завдання художниці й команди універмагу полягало в тому, щоб надати цим відчуттям форму. І саме в цьому полягає сила «Саду відчуттів»: він не диктує глядачеві, що саме треба побачити, а відкриває простір для особистого спогаду.

У результаті літні вітрини ЦУМу перетворюються на своєрідну міську інсталяцію про пам’ять, літо й емоційну присутність. Вони нагадують, що культура може бути не лише подією з квитком і афішею, а й випадковою зустріччю посеред вулиці. Іноді для цього достатньо зупинитися біля вітрини, впізнати в ній власний сад, власний ранок або власне відчуття літа — і на кілька секунд повернути собі тишу.