У Львові вперше за багато десятиліть планують відновити скульптуру святої Єлизавети на костелі святих Ольги та Єлизавети, що розташований на площі Кропивницького. Про підготовку реставраційних робіт повідомив Офіс охорони культурної спадщини. Йдеться про фігуру на зовнішній стороні бічної вежі храму — одну з тих деталей, які формують не лише архітектурний образ святині, а й історичну пам’ять Львова. Скульптуру польського митця Тадеуша Блоцького встановили ще у 1911 році, коли храм був частиною великого модерного міського проєкту початку XX століття. Відтоді вона пережила війни, зміну епох, тривалі періоди занедбання й поступове руйнування, але досі залишалася на фасаді як мовчазне свідчення складної історії міста.

Костел святих Ольги та Єлизавети — одна з найвпізнаваніших архітектурних домінант Львова. Його високі неоготичні вежі видно здалеку, особливо з боку залізничного вокзалу, а сам храм давно став важливою частиною міського пейзажу. Для багатьох львів’ян і гостей міста він є першою великою спорудою, яка зустрічає після прибуття потягом. Саме тому стан його фасадів, веж, скульптур і декоративних елементів має значення не лише для фахівців-реставраторів. Це питання того, як місто ставиться до своєї спадщини, до пам’яті про власну архітектуру і до тих культурних шарів, які роблять Львів Львовом.

Фігура святої Єлизавети має особливу історію пошкодження. Вона постраждала 1 вересня 1939 року, у перший день Другої світової війни, коли німецька армія бомбардувала львівський вокзал. Унаслідок атаки пошкоджень зазнав і сам храм: були зруйновані частина північної вежі, вітражі та скульптура святої Єлизавети. Таким чином ця фігура є не просто мистецьким об’єктом, а матеріальним свідком воєнної травми міста. Її втрачені частини, тріщини й ерозія говорять про історію не гірше за архівні документи. Вони нагадують, що війна залишає сліди не лише в людських біографіях, а й у камені, склі, фасадах і силуетах міст.

За результатами моніторингу 2025 року фахівці встановили, що стан скульптури погіршився. У березні цього року після звернення громади храму спеціальна експертна комісія підтвердила: фігура перебуває в аварійному стані. Частково втрачена голова, відсутні кисті рук, а сам камінь продовжує руйнуватися через тріщини, ерозію, атмосферний вплив і механічні пошкодження. Для пам’яток такого типу це критичний момент. Якщо не втрутитися вчасно, руйнування може стати незворотним, а реставрація — значно складнішою або навіть неможливою без втрати автентичності.

Реставрація скульптури святої Єлизавети важлива саме як комплексний процес, а не як швидке «оновлення» зовнішнього вигляду. У випадку історичної пластики не йдеться про те, щоб просто доробити втрачені частини й повернути фігурі декоративну цілісність. Передусім потрібні дослідження: аналіз матеріалу, ступеня пошкоджень, історичних фото, авторської манери Тадеуша Блоцького, попередніх втручань і ризиків для конструкції. Лише після цього можна ухвалювати рішення, які частини консервувати, які — відновлювати, а де варто залишити сліди часу як частину історії об’єкта.

Команда фахівців працюватиме під керівництвом Юліана Оробця та головного архітектора проєкту Юрія Дубика. Вони мають провести комплекс досліджень і консерваційних робіт, спрямованих на стабілізацію стану скульптури, відновлення її цілісності та збереження для наступних поколінь. Роботи супроводжуватимуть фахівці з Національного університету «Львівська політехніка», Львівського фахового коледжу декоративного й ужиткового мистецтва імені Івана Труша, а також історик, мистецтвознавець і провідний інженер Львівської національної галереї мистецтв Ігор Сьомочкін. Такий склад учасників свідчить, що проєкт має не лише практичний, а й науковий вимір.

Для Львова залучення освітніх і наукових інституцій до реставрації є принципово важливим. Місто має велику кількість пам’яток, але кожна з них потребує професійного підходу, документування і передачі досвіду молодшим поколінням реставраторів. Коли до таких робіт долучаються університети, профільні коледжі та музейні фахівці, реставрація стає не закритою технічною процедурою, а частиною ширшої школи збереження спадщини. Це особливо актуально зараз, коли Україна через війну постійно стикається з руйнуванням культурних об’єктів і гостро потребує фахівців, здатних рятувати пам’ятки в різних регіонах.

Сама скульптура святої Єлизавети має не лише архітектурне, а й символічне значення. Вона пов’язана з образом храму, його назвою, історією створення й духовним змістом. Водночас її відновлення не можна розглядати лише як внутрішню справу релігійної громади. Костел святих Ольги та Єлизавети є частиною публічного простору Львова, його туристичної, культурної та історичної мапи. Тому збереження цієї фігури — це внесок у спільну міську пам’ять, незалежно від конфесійної належності чи особистого ставлення до сакральної архітектури.

Реставрацію планують реалізувати за підтримки благодійників і коштом громади храму. Це показує ще одну характерну рису сучасного збереження спадщини в Україні: дуже часто пам’ятки рятують не лише завдяки державним чи міським програмам, а через співпрацю громади, фахівців, меценатів і небайдужих людей. У воєнний час, коли бюджети перевантажені критичними потребами, така модель стає особливо важливою. Водночас вона не скасовує відповідальності інституцій, бо пам’ятки такого рівня потребують системного моніторингу, планування й захисту, а не лише реакції тоді, коли стан уже аварійний.

Історія скульптури святої Єлизавети також змушує говорити про довгу пам’ять руйнувань. Фігура була пошкоджена ще у 1939 році, але повноцінне відновлення відбувається лише тепер. Між цими датами — десятиліття політичних змін, радянського періоду, трансформації сакральних просторів, незалежності, нових реставраційних підходів і теперішньої війни. Така затримка показує, як довго пам’ятки можуть чекати на належну увагу. Вони можуть стояти на видному місці, бути частиною міського пейзажу, але водночас залишатися невирішеною проблемою для фахівців і громади.

Відновлення фігури на костелі Ольги та Єлизавети є позитивним сигналом на тлі численних новин про занедбані, пошкоджені або втрачені історичні об’єкти. Українські міста часто говорять про спадщину вже після конфлікту, скандалу чи руйнування. У цьому випадку є шанс спрацювати інакше: не чекати повної втрати, а провести дослідження, консервацію і фахову реставрацію. Для Львова, який має статус одного з головних культурних центрів України, така практика має бути нормою, а не винятком.

Цей проєкт також важливий для ширшого розуміння культурної політики під час війни. Дехто може запитати, чи на часі реставрувати скульптури, коли країна бореться за виживання. Але відповідь полягає саме в тому, що війна ведеться не лише за території, а й за пам’ять, ідентичність, історичну тяглість і право українських міст бути собою. Збереження скульптури, яка пережила бомбардування 1939 року й тепер отримує шанс на відновлення, є жестом стійкості. Це спосіб сказати: місто пам’ятає свої рани, але не дозволяє їм остаточно знищити красу й сенс.

Коли роботи завершаться, скульптура святої Єлизавети знову стане повноцінною частиною образу храму. Але важливо, щоб цей процес був не лише технічно якісним, а й публічно зрозумілим. Містянам варто пояснювати, що саме відновлюють, які рішення ухвалюють реставратори, які частини є автентичними, а які потребують реконструкції. Така відкритість формує довіру й водночас вчить суспільство уважніше дивитися на архітектуру навколо себе. Бо пам’ятка — це не тільки те, що внесено до реєстрів. Це щоденний силует міста, який можна втратити непомітно, якщо не бачити його цінності.

Відновлення скульптури святої Єлизавети на львівському костелі — це історія про повернення уваги до деталі, яка десятиліттями залишалася пораненою частиною великої споруди. Її реставрація поєднує мистецтво, історію, війну, громаду, науку й відповідальність перед майбутніми поколіннями. І саме в цьому полягає головний сенс таких робіт: вони не просто ремонтують камінь, а відновлюють зв’язок міста зі своєю пам’яттю.