На сайті Київської міської ради зареєстрували петицію з вимогою звільнити Марину Соловйову з посади директорки Департаменту охорони культурної спадщини КМДА. Автором звернення став київський активіст і пам’яткоохоронець Дмитро Перов. На момент підготовки матеріалу петицію підтримали 333 людини з 6000 підписів, необхідних для її офіційного розгляду міською владою.

Це вже четверта петиція, у якій порушують питання про звільнення Соловйової. Попереднє звернення не змогло набрати необхідної кількості голосів. Ще дві раніші петиції подолали встановлений поріг, однак київська влада не підтримала вимогу про кадрові зміни. Нова ініціатива свідчить, що дискусія навколо роботи Департаменту охорони культурної спадщини залишається актуальною для частини громадськості.

Безпосереднім приводом для нового звернення стала ситуація з будівлею колишнього училища зв’язку на вулиці Князів Острозьких, 43/11. Історичну споруду, зведену у 1930-х роках, нещодавно майже повністю знесли. На її місці планують побудувати багатоповерховий житловий комплекс із підземним паркінгом.

У тексті петиції зазначається, що 11 липня Департамент охорони культурної спадщини опублікував відео, присвячене ситуації з училищем. У ньому представники відомства нібито повідомляли, що під час перевірки будівельних робіт на території не виявили. Дмитро Перов стверджує, що на той момент історична будівля вже була майже повністю зруйнована, а отже реакція Департаменту не відповідала фактичному стану об’єкта.

Автор звернення вважає, що міське відомство мало заздалегідь підготувати облікову документацію на споруду та вжити заходів для її юридичного захисту. Саме наявність належно оформленої документації дозволяє внести історичний об’єкт до відповідних переліків, визначити предмет охорони та встановити обмеження на перебудову або знесення.

Перов також заявляє про системну проблему, за якої реакція Департаменту нерідко з’являється вже після пошкодження чи повної втрати історичної споруди. На його думку, міська система охорони спадщини має працювати на випередження, а не лише фіксувати наслідки демонтажу. Водночас викладені у петиції оцінки є позицією її автора та самі по собі не встановлюють службових порушень із боку конкретних посадовців.

У зверненні згадано кілька відомих київських будівель, втрачених або суттєво пошкоджених за час перебування Марини Соловйової на посаді. Серед них називають найстарішу дерев’яну садибу Подолу 1811 року на вулиці Ярославській, 13. Будинок був одним із небагатьох уцілілих прикладів дерев’яної забудови, що сформувалася після масштабної пожежі Подолу на початку XIX століття.

Також у петиції згадується садиба Зеленських 1890 року на вулиці Олександра Кониського, 22. Навколо цієї споруди тривалий час точилися суперечки між забудовником, міськими органами та пам’яткоохоронною спільнотою. Ще одним прикладом стали колишні крамниці купця Давидова 1825 року на вулиці Петра Сагайдачного, 16/5, які були частиною історичної забудови Подолу.

Перелік цих об’єктів автор використовує як аргумент на користь того, що чинні механізми охорони старого Києва не забезпечують своєчасного захисту споруд. Особливо вразливими залишаються будинки, які мають очевидну історичну чи середовищну цінність, але ще не отримали офіційного статусу пам’ятки або щойно проходять процедуру внесення до відповідного переліку.

Підготовка облікової документації потребує історичних досліджень, архітектурних обмірів, фотографування, опису автентичних елементів і визначення цінності об’єкта. Поки цей процес не завершений, власник може скористатися прогалинами в документах і розпочати демонтаж. Навіть якщо згодом правоохоронні або контролюючі органи втрутяться, історичні конструкції на той момент можуть бути вже знищені.

Окрему частину петиції присвячено роботі консультативної ради при Департаменті охорони культурної спадщини. За твердженням Перова, засідання ради залишаються недостатньо відкритими для громадян і журналістів. На них можуть розглядати проєкти, що передбачають реконструкцію, нове будівництво або інші втручання в історичне середовище столиці.

Автор петиції стверджує, що громадськість часто дізнається про рішення ради вже після проведення голосування. Через це мешканці, пам’яткоохоронці та представники медіа не мають достатніх можливостей ознайомитися з проєктами, поставити запитання розробникам або висловити зауваження до ухвалення рішення.

Відкритість таких засідань має важливе значення, оскільки їхні висновки можуть впливати на вигляд центральних районів Києва. Йдеться про висотність нової забудови, реконструкцію історичних фасадів, зміну об’ємів будинків та використання територій біля пам’яток. Рішення, прийняті без публічного обговорення, нерідко стають причиною конфліктів уже після початку будівельних робіт.

У петиції міститься не лише вимога звільнити Марину Соловйову. Автор також пропонує провести відкритий конкурс на посаду директора Департаменту охорони культурної спадщини. Така процедура, на його думку, має дозволити обрати керівника на основі професійного досвіду, бачення розвитку установи та здатності працювати з громадськістю.

Ще одна вимога стосується забезпечення відкритого доступу громадян і представників медіа до засідань консультативної ради. Автор пропонує зробити публічними матеріали, які подаються на розгляд, порядок денний, перебіг обговорень і результати голосувань. Це дозволило б відстежувати позицію кожного члена ради та зменшило б ризик ухвалення суперечливих рішень без суспільного контролю.

Наймасштабнішою пропозицією стало запровадження автоматичного захисту всіх історичних будівель Києва, вік яких перевищує 100 років. Ідея полягає в тому, щоб заборонити їх знесення до проведення фахового дослідження та визначення культурної цінності. Такий підхід мав би закрити період правової невизначеності, коли старий будинок уже становить частину історичного середовища, але формально ще не є пам’яткою.

Водночас практичне впровадження такого механізму потребувало б створення повного переліку столітніх споруд, визначення чітких процедур їхнього обстеження та розподілу відповідальності між міськими органами. Необхідно було б також передбачити правила для аварійних будинків і споруд, які втратили значну частину автентичності. Проте прихильники ініціативи вважають, що тимчасовий захист є кращим за ситуацію, коли історичну цінність починають доводити вже після знесення.

Департамент охорони культурної спадщини має ключову роль у збереженні історичного Києва. Він готує документацію, контролює роботи на пам’ятках, видає приписи, укладає охоронні договори та взаємодіє з власниками будівель. Однак його можливості залежать не тільки від керівництва, а й від законодавства, фінансування, кількості фахівців, судових рішень та дій інших структур КМДА.

Саме тому можлива зміна директорки не розв’яже автоматично всі проблеми охорони спадщини. Києву потрібні актуальні історико-архітектурні опорні плани, повні реєстри цінної забудови, належний контроль за дозволами та швидке реагування на незаконні роботи. Водночас керівник профільного Департаменту відповідає за пріоритети установи, її комунікацію з громадськістю та організацію роботи.

Щоб петицію офіційно розглянула Київрада, вона має зібрати 6000 підписів у встановлений строк. Після цього міська влада повинна надати відповідь на вимоги автора. Однак досягнення необхідного порогу не гарантує звільнення посадовиці: остаточне кадрове рішення залежатиме від компетенції міського голови, КМДА та передбачених законодавством процедур.

Четверта петиція демонструє тривалий конфлікт між частиною пам’яткоохоронної спільноти та керівництвом профільного Департаменту. Його причиною є не лише доля окремих будівель, а й різне бачення того, якою має бути система захисту історичного Києва. Активісти вимагають швидшої реакції, відкритості й превентивного захисту, тоді як міські органи часто посилаються на обмежені повноваження та складні юридичні процедури.

Подальша доля звернення залежатиме від активності киян. Незалежно від кількості зібраних підписів, ситуація з училищем зв’язку та іншими втраченими будівлями знову порушила питання відповідальності міської влади за історичне середовище. Для Києва, який щороку втрачає стару забудову, критично важливо перейти від реагування на знесення до захисту споруд ще до появи будівельної техніки.