У нових документах у справі сексуального злочинця Джеффрі Епштейн журналісти виявили листування, яке знову привернуло увагу до міжнародної мережі модельного бізнесу та його темних сторін. Як повідомляє Телебачення Торонто, серед матеріалів фігурує електронна переписка між засновницею київської модельної агенції Linea 12 Models Машею Манюк та французьким модельним агентом Жан-Люк Брюнель, якого слідство вважає одним із ключових посередників Епштейна. Ці документи стали черговим приводом для суспільної дискусії про межу між легальним модельним бізнесом і злочинними схемами сексуальної експлуатації, що роками існували під прикриттям гламурної індустрії.
Листи датовані жовтнем 2010 року і, за даними журналістів, мають суто діловий характер. У переписці йдеться про можливий модельний контракт для української жінки, умови її приїзду до США та перспективи подальшої роботи в Нью-Йорку. Зміст листів не містить прямих згадок про незаконну діяльність, однак особливу увагу дослідників привернуло те, що згодом Брюнель переслав це листування Епштейну, інформуючи його про хід переговорів. Саме цей факт став підставою для включення українських агентств у ширший контекст розслідування, що охоплює десятки країн і років діяльності злочинної мережі.
Окрім цього листування, журналісти звертають увагу ще на один документ того ж періоду. Йдеться про лист, який отримав Епштейн із рекомендаціями модельних і шлюбних агенцій в Україні. У ньому згадувалися дві київські компанії — L-Models, співзаснована Іриною Тимофеєвою та Стасом Янкелевським, і Linea 12 Models, яку очолює Маша Манюк. Сам факт появи назв українських агентств у документах справи одразу викликав резонанс, адже Україна роками бореться зі стереотипом країни, пов’язаної з тіньовими ринками експлуатації жінок.
Після публікації матеріалів Маша Манюк дала коментар ТаблоID, у якому заявила, що її листування з Брюнелем мало виключно професійний характер і не призвело до жодної співпраці. За її словами, жодна модель агентства не поїхала працювати до Нью-Йорка, а жодного контракту не було затверджено. Манюк підкреслила, що знала Брюнеля багато років у межах міжнародного модельного бізнесу, де подібні контакти є звичайною практикою, але категорично заперечила будь-яку причетність до схем сексуальної експлуатації.
Засновниця Linea 12 Models також наголосила, що українські модельні агенції не мають жодного стосунку до ескорт-бізнесу і не могли бути залучені до незаконної діяльності. Вона зазначила, що професійний модельний ринок працює за чіткими контрактами, правилами та віковими обмеженнями, а будь-які припущення про залучення неповнолітніх або примусове перебування моделей на приватних віллах є безпідставними. За її словами, такі твердження шкодять репутації цілої індустрії та знецінюють роки легальної роботи українських агентств на міжнародній арені.
3 лютого Манюк опублікувала розгорнуту позицію на своїй сторінці у Facebook, де ще раз детально пояснила обставини листування. Вона зазначила, що під час пошуку роботи для моделей агенція надсилає запити десяткам, а інколи й сотням американських та європейських агентів, і Брюнель був лише одним із багатьох контактів. З ним вона знайома ще з 90-х років і, за власними словами, ніколи не підозрювала, що він може бути причетний до вербування жінок для сексуальної експлуатації. Манюк окремо наголосила, що в професійному модельному бізнесі не буває дітей на міжнародних показах, а самі моделі працюють виключно в публічному та контрольованому середовищі.
Свою офіційну заяву оприлюднила і L-Models. В агенції підкреслили, що не мали жодних ділових чи особистих контактів із фігурантами цієї справи. У повідомленні зазначається, що назва компанії згадується в документах лише один раз і виключно в контексті переліку найкращих агенцій Києва. Будь-яку причетність до неприйнятних або незаконних подій в агенції категорично заперечують, називаючи цю заяву єдиним офіційним коментарем і вважаючи тему закритою.
Контекст справи залишається надзвичайно важким і трагічним. Жана-Люка Брюнеля у 2020 році затримали у Франції за підозрою у зґвалтуваннях, сексуальній експлуатації жінок і неповнолітніх та вербуванні моделей для Джеффрі Епштейна. Сам Епштейн, чия справа стала символом системної безкарності впливових людей, роками вибудовував мережу, в якій модельний бізнес використовувався як зручне прикриття. Поява в цих документах українських назв, навіть без доведених фактів співучасті, вкотре показує, наскільки токсичною може бути тінь таких історій і як довго їхні наслідки переслідують тих, хто опиняється поруч.
Історія з листуванням 2010 року демонструє складність відмежування легальної професійної діяльності від злочинних схем, особливо коли мова йде про глобальну індустрію з тисячами агентів і контрактів. Для України ця ситуація стала ще одним викликом у боротьбі за репутацію та необхідністю публічно і чітко проговорювати стандарти, за якими працює національний модельний ринок.
