Перший чинний народний депутат, який реально опинився за ґратами, — подія без перебільшення показова. Про це повідомляє ДС. За час роботи Верховної Ради IX скликання вже другий парламентар отримав обвинувальний вирок, але саме цього разу суд не обмежився формальністю: обвинуваченого взяли під варту просто в залі засідань. Так завершилась історія Анатолія Гунька — і водночас остаточно оголилася різниця в підходах влади до «своїх» і «не дуже».
Парламент нинішнього скликання працює з серпня 2019 року. Саме тоді депутати демонстративно відмовилися від недоторканності, прибравши відповідні норми з Конституції. Із 1 січня 2020-го для арешту або притягнення нардепа до кримінальної відповідальності більше не потрібна згода Верховної Ради. Додатково депутати самі розширили повноваження Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, дозволивши її керівнику вручати підозри парламентарям без участі генпрокурора. Формально система стала жорсткішою, але на практиці довго не працювала — через блокування конкурсу і вакантну посаду очільника САП.
Лише з середини 2022 року, коли керівником САП став Олександр Клименко, механізм реально запрацював. За його словами, підозри отримав 41 депутат IX скликання, але до реальних вироків дійшли одиниці.
Першим був Андрій Одарченко — депутат від «Слуги народу», затриманий у 2023 році за спробу дати хабар у криптовалюті. Суд відпустив його під заставу, після чого нардеп спокійно зник з України, перетнувши кордон поза пунктами пропуску. Попри рішення суду, електронний браслет йому так і не наділи — нібито через «відсутність справних пристроїв». У результаті Одарченко отримав заочний вирок і став міжнародним утікачем, але тривалий час залишався членом президентської фракції та антикорупційного комітету. Це дозволяло владі зручну риторику: мовляв, антикорупційні органи не можуть нікого посадити.
Ситуація з Анатолієм Гуньком пішла іншим шляхом. Також висуванець «Слуги народу», він був обраний на Чернігівщині та позиціонував себе як борець із корупцією, очоливши тимчасову слідчу комісію щодо зловживань у Національній академії аграрних наук. Саме під час цієї діяльності НАБУ задокументувало отримання хабаря — $85 тисяч за сприяння в передачі державних земель.
На відміну від Одарченка, Гунька швидко виключили з фракції, ліквідували його ТСК і довели справу до суду. Перший вирок передбачав сім років ув’язнення з конфіскацією, апеляція пом’якшила покарання до чотирьох років, але ключове залишилось незмінним: реальний термін і негайний арешт у залі суду. Депутат автоматично втратив мандат.
Чому ж один «слуга народу» отримав фактично зелений коридор для втечі, а інший — тюремну камеру? У політичних кулуарах говорять про конфлікт інтересів і боротьбу за контроль над сотнями тисяч гектарів землі НААН. За неофіційною версією, Гунько спробував зайти надто високо і зачепив інтереси впливових людей в Офісі президента. Доказів цьому немає, але логіка вибіркового правосуддя виглядає надто знайомою.
Так чи інакше, 9 лютого 2026 року система дала збій у звичному сценарії. Вперше чинний народний депутат не втік, не відкупився і не зник, а поїхав відбувати реальний строк. І це — сигнал значно гучніший за будь-які звіти про боротьбу з корупцією.
