У Маріїнському парку в Києві проходить мітинг проти нового Цивільного кодексу. За повідомленням кореспондента «Віледжа», на локації зібралося близько 300–400 людей. Учасники прийшли з плакатами, на яких написано: «Розлучення – не привілей», «800 сторінок крінжі», «ЛГБТ-військові гинуть за оце?». Протестувальники виступають проти окремих положень законопроєкту 15150, який Верховна Рада наприкінці квітня ухвалила в першому читанні. Йдеться про нову редакцію Цивільного кодексу — документа на 803 сторінки, що має оновити одну з базових частин українського законодавства, але вже викликав гучну суспільну критику.
На мітингу діє «вільний мікрофон», де може висловитися кожен охочий учасник. Такий формат показує, що протест не зводиться лише до позиції кількох організацій чи політичних заяв. Люди приходять із власним досвідом, страхами, аргументами й обуренням. Для одних ключовою проблемою є питання розлучення і можливого втручання суду в особисте життя подружжя. Для інших — відсутність належного захисту ЛГБТ-людей. Для частини учасників протесту сама поява настільки масштабного документа без достатньо зрозумілого суспільного обговорення виглядає тривожною. Адже Цивільний кодекс — це не вузькопрофільний закон, який стосується лише юристів. Він впливає на майнові права, сімейні відносини, договори, спадкування, особисті немайнові права й щоденне життя мільйонів людей.
Під час акції учасники публічно зачитали статті з нового Цивільного кодексу під скандування «Ганьба!». Такий жест має символічний характер: протестувальники намагаються показати, що проблема міститься не лише в загальних формулюваннях, а в конкретному тексті законопроєкту. Саме текст, його терміни, нечіткі поняття й потенційні наслідки стали причиною обурення. Коли закон містить неоднозначні формулювання, вони можуть по-різному тлумачитися судами, посадовцями, адвокатами й самими громадянами. У цивільному праві така нечіткість особливо небезпечна, бо йдеться про приватне життя, сім’ю, майно, свободу вибору й рівність людей перед законом.
Однією з найбільш критикованих норм стало положення про розлучення. Згідно з новою редакцією кодексу, під час розірвання шлюбу суд на свій розсуд може дати подружжю час на «примирення», якщо це відповідає «доброзвичайності». Проблема в тому, що саме поняття «доброзвичайності» в законопроєкті не має чіткого визначення. На це звернула увагу народна депутатка Інна Совсун. Для критиків така норма виглядає як потенційний інструмент затягування розлучення й втручання в особисту автономію людини. Якщо один із партнерів уже вирішив розірвати шлюб, держава має бути обережною з примусовими паузами, особливо коли йдеться про конфліктні, токсичні або небезпечні стосунки.
Гасло «Розлучення – не привілей» добре передає суть цього занепокоєння. Розірвання шлюбу не має бути процедурою, доступ до якої залежить від суб’єктивного уявлення суду про «доброзвичайність». Для багатьох людей розлучення є не примхою, а необхідним способом вийти з небезпечних або неприйнятних стосунків, захистити себе, дітей, майно, психологічний стан і майбутнє. Якщо закон створює можливість для додаткового морального оцінювання або затримки, це може особливо вдарити по людям у вразливому становищі — зокрема по тим, хто пережив домашнє насильство, економічний контроль або тривалий психологічний тиск.
Не менш гострою є критика з боку ЛГБТ-спільноти та правозахисних організацій. В об’єднанні «Національний ЛГБТІ-консорціум» заявляють, що законопроєкт дискримінує ЛГБТ-людей і суперечить Європейській конвенції з прав людини. Саме тому серед плакатів на мітингу з’явилося гасло «ЛГБТ-військові гинуть за оце?». Воно апелює до особливо болючої реальності війни: ЛГБТ-люди служать у Збройних силах, волонтерять, працюють у тилу, платять податки й ризикують життям так само, як інші громадяни. Але в питаннях сімейного, партнерського чи спадкового захисту часто залишаються менш захищеними.
Ця проблема давно виходить за межі культурної дискусії. Для військових і їхніх партнерів юридичне визнання стосунків може мати практичне значення: доступ до інформації в лікарні, право ухвалювати рішення в критичних ситуаціях, спадкування, соціальні гарантії, майнові питання, поховання, статус близької людини. Якщо законодавство не бачить частину громадян, воно створює нерівність там, де держава мала б гарантувати однакову повагу до гідності й прав. На тлі війни ця нерівність стає ще помітнішою, бо ціна юридичної невизначеності може бути надзвичайно високою.
Сам факт, що протест проходить у Маріїнському парку, поруч із політичним центром країни, також має значення. Це простір, де громадяни традиційно звертаються до влади з вимогою бути почутими. Учасники мітингу заявляють, що законопроєкт потрібно доопрацювати відповідно до вимог суспільства, і планують протестувати, поки не внесуть відповідні зміни. Їхня позиція полягає не в тому, що Цивільний кодекс не потрібно оновлювати взагалі. Навпаки, сучасне право справді потребує адаптації до нових умов. Але така реформа має посилювати захист прав, а не створювати ризики для свободи, рівності й приватного життя.
Оновлення Цивільного кодексу є складним і масштабним процесом. Документ на 803 сторінки не може бути сприйнятий суспільством миттєво. Його мають уважно аналізувати юристи, правозахисники, науковці, громадські організації, представники різних спільнот і громадяни, яких ці норми безпосередньо стосуються. Якщо після першого читання з’являється хвиля критики, це не варто сприймати як перешкоду реформі. Навпаки, це шанс виправити проблемні положення до другого читання, прибрати нечіткі терміни, уточнити процедури й гарантувати, що новий кодекс не стане джерелом правової невизначеності.
Особливо небезпечно, коли в законі з’являються морально-оцінні поняття без чітких критеріїв. Слово «доброзвичайність» може звучати красиво або традиційно, але в юридичній практиці воно здатне відкрити простір для суб’єктивності. Для одних суддів «доброзвичайність» може означати захист сім’ї, для інших — тиск на людину, яка хоче припинити шлюб. Для одних посадовців це буде формальна норма, для інших — підстава для нав’язування власних уявлень про правильне життя. Саме тому цивільне законодавство має бути максимально точним, особливо там, де держава входить у приватну сферу.
Мітинг у Маріїнському парку показує, що українське суспільство уважно реагує на зміни, які стосуються базових прав. Учасники протесту не хочуть, щоб великий і складний документ ухвалювали без належної дискусії. Їхні плакати можуть звучати різко, але за ними стоїть серйозне питання: яким має бути українське право під час війни й на шляху до Європи. Якщо країна декларує європейський вибір, то її цивільне законодавство має відповідати принципам прав людини, рівності, недискримінації та поваги до особистої автономії.
Ця дискусія також демонструє зміну політичної культури. Громадяни більше не готові сприймати складні юридичні тексти як щось далеке й недоступне. Вони читають положення, обговорюють їх у соцмережах, виходять на акції, ставлять питання депутатам і вимагають пояснень. Це ознака зрілого суспільства, яке розуміє: право визначає реальне життя. Один нечіткий термін у кодексі може вплинути на тисячі судових рішень. Один дискримінаційний підхід може роками залишати людей без захисту. Одна непродумана норма може створити проблеми там, де закон мав би допомагати.
Водночас влада має можливість відповісти на протест конструктивно. Законопроєкт ухвалений лише в першому читанні, а це означає, що попереду ще можливість правок, консультацій і перегляду суперечливих положень. Найкращим рішенням було б відкрите доопрацювання документа із залученням правозахисників, сімейних юристів, представників ЛГБТ-спільноти, експертів із домашнього насильства, суддівської спільноти й громадських організацій. Саме так можна перетворити конфлікт на якісніший закон.
Новий Цивільний кодекс міг би стати кроком до модернізації українського права. Але для цього він має бути не лише великим за обсягом, а й сучасним за змістом. Він має захищати людей у реальних ситуаціях, а не повертати їх до нечітких моральних формул, які можуть обмежувати свободу. Він має враховувати різноманітність суспільства, а не залишати частину громадян у правовій тіні. Він має відповідати європейським стандартам не декларативно, а практично — у конкретних статтях, процедурах і гарантіях.
Мітинг у Маріїнському парку став сигналом, що суспільство не готове мовчки приймати норми, які можуть звужувати права або створювати простір для дискримінації. Люди вийшли з плакатами, відкритим мікрофоном і вимогою доопрацювання, бо бачать у цьому законопроєкті не абстрактний юридичний документ, а майбутні правила свого життя. І саме це робить протест важливим: він нагадує, що закони мають писатися не лише для системи, а передусім для людей.
