Верховна Рада 14 липня прийняла за основу законопроєкт №15294, який пропонує змінити підхід держави до кримінальної відповідальності у сфері порнографічного контенту. Документ передбачає жорсткіше покарання за сексуальну експлуатацію дітей, виготовлення та розповсюдження дитячої порнографії, водночас пропонуючи декриміналізувати операції з порнографічними матеріалами, призначеними для повнолітніх. За рішення проголосував 231 народний депутат.
Повна назва документа — «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за виготовлення і розповсюдження дитячої порнографії». Законопроєкт передбачає оновлення статей 301–303 Кримінального кодексу, які регулюють відповідальність за ввезення, виготовлення і розповсюдження порнографічних матеріалів, створення місць розпусти, звідництво та втягнення людей у проституцію.
Основним завданням ініціативи автори називають концентрацію кримінального переслідування на діях, які завдають реальної шкоди дітям. Йдеться не лише про виробництво відповідних матеріалів, а й про отримання доступу до дитячої порнографії, її придбання, зберігання, ввезення, перевезення, збут і поширення. Посилення відповідальності має охопити весь ланцюг створення та обігу такого контенту — від організаторів зйомок до осіб, які свідомо накопичують або розповсюджують матеріали із сексуальним насильством над дітьми.
Окрему увагу законопроєкт приділяє поширенню порнографічних матеріалів серед малолітніх і неповнолітніх. Законодавці пропонують розглядати вік потерпілої особи як одну з ключових обставин, що визначає тяжкість злочину. Дитина не може надати юридично дійсної згоди на сексуальну експлуатацію, тому створення такого контенту не може виправдовуватися добровільною участю, фінансовою винагородою чи згодою дорослих представників.
Зміни також стосуються проведення видовищних або інших заходів сексуального характеру за участю дітей. Посилена відповідальність може поширюватися на організаторів, посередників, власників приміщень та інших осіб, які забезпечують проведення таких заходів або отримують із них прибуток. Таким чином парламент пропонує карати не лише безпосередніх виконавців насильницьких дій, а й тих, хто створює умови для експлуатації.
Законопроєкт передбачає жорсткіший підхід до створення й утримання місць розпусти та звідництва, якщо до них залучають малолітніх або неповнолітніх. Аналогічні зміни пропонуються щодо сутенерства та втягнення дітей у проституцію. Пріоритетом має стати захист потерпілих, тоді як основна кримінальна відповідальність покладатиметься на організаторів, посередників і дорослих, які використовують вразливість дитини для отримання грошей або іншої вигоди.
Паралельно документ пропонує декриміналізувати ввезення, зберігання, перевезення, виготовлення, пересилання, збут і розповсюдження порнографічних матеріалів серед повнолітніх осіб. Це означає, що відповідні дії не повинні автоматично вважатися кримінальним правопорушенням, якщо контент створений дорослими за взаємною згодою, призначений для повнолітньої аудиторії та не пов’язаний із насильством, примусом чи експлуатацією.
Декриміналізація не означає повної відмови держави від регулювання. Обіг контенту для дорослих може й надалі обмежуватися нормами щодо захисту дітей, реклами, персональних даних, авторського права, оподаткування та роботи цифрових платформ. Забороненими залишатимуться матеріали, під час створення яких людей примушували до участі, а також контент із неповнолітніми або зображеннями сексуального насильства.
Прихильники змін наголошують, що чинне законодавство часто не розмежовує добровільне створення контенту повнолітніми та злочини, у яких є реальні потерпілі. Через це правоохоронні ресурси можуть витрачатися на переслідування дорослих за добровільні дії, тоді як розслідування сексуального насильства над дітьми потребують значно складнішої роботи, цифрової експертизи та міжнародної співпраці.
Інтернет суттєво змінив механізми поширення матеріалів сексуального характеру. Дитяча порнографія може передаватися через закриті чати, хмарні сховища, анонімні форуми, соціальні мережі та платформи обміну файлами. Зловмисники використовують шифрування, тимчасові посилання й іноземні сервери, що ускладнює ідентифікацію причетних. Тому ефективний захист дітей залежить не лише від суворості покарання, а й від технічних можливостей слідчих та взаємодії з іншими державами.
Особливої уваги потребують випадки, коли дитину змушують самостійно створювати інтимні фотографії або відео. Злочинці можуть використовувати шантаж, психологічний тиск, подарунки, удавані романтичні стосунки чи погрози оприлюднення вже отриманих матеріалів. Такі дії здатні тривати місяцями, а цифрові копії контенту можуть поширюватися роками після припинення безпосереднього контакту зі злочинцем.
Законодавчі зміни мають також враховувати розвиток технологій штучного інтелекту, які дозволяють створювати реалістичні зображення та відео без традиційної зйомки. Маніпуляції із зовнішністю реальних дітей, створення підроблених матеріалів і використання цифрових образів ставлять перед правоохоронною системою нові питання. Від точності формулювань залежатиме, чи зможуть слідчі та суди належно реагувати на нові форми сексуалізованого контенту.
Наприкінці травня парламент не підтримав законопроєкт №12191, який передбачав декриміналізацію виробництва і поширення дорослої порнографії. Після цього у Верховній Раді зареєстрували новий документ №15294. У ньому декриміналізацію контенту для повнолітніх поєднали з посиленням відповідальності за злочини проти дітей, наголосивши на необхідності чітко відділяти добровільні дії дорослих від сексуальної експлуатації.
Підтримка законопроєкту в першому читанні ще не змінює чинних правил. До другого читання депутати можуть подати поправки, які стосуватимуться визначень, переліку заборонених дій, санкцій і механізмів захисту потерпілих. Після розгляду поправок Верховна Рада має проголосувати за документ у цілому. Далі його повинні підписати голова парламенту та президент, і лише після офіційного оприлюднення закон зможе набути чинності у визначений строк.
Одним із головних завдань під час доопрацювання буде формування чіткої межі між законним контентом для дорослих і матеріалами, створеними із застосуванням примусу. Самого підтвердження повноліття учасників може бути недостатньо, якщо людина погодилася на зйомку під тиском, але не давала згоди на подальше поширення. Закон має захищати право відкликати дозвіл, приватність, персональні дані та недоторканність зображення.
Не менш важливо уникнути ситуації, коли декриміналізація створюватиме можливості для маскування експлуатації під добровільне виробництво. Для цього необхідні зрозумілі правила підтвердження віку й згоди учасників, відповідальність платформ та ефективні механізми видалення незаконних матеріалів. Водночас такі процедури не повинні перетворюватися на необґрунтоване втручання в приватне життя повнолітніх.
Прийняття законопроєкту за основу стало спробою змінити пріоритети кримінальної політики. Замість однакового переслідування широкого кола матеріалів держава має зосередитися на злочинах, де є насильство, примус, торгівля людьми та сексуальна експлуатація дітей. Остаточний зміст реформи залежатиме від підготовки документа до другого читання і того, наскільки точно депутати сформулюють нові склади злочинів.
