Головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський уперше розгорнуто висловився про суперечності з Михайлом Федоровим, відставка якого з посади міністра оборони спричинила масові акції у Києві та інших містах. У публічній колонці Сирський визнав, що взаємодія між військовим командуванням і цивільним керівництвом оборонного відомства була непростою, однак заперечив наявність особистої боротьби за вплив. Головнокомандувач заявив, що робочі розбіжності не варто перетворювати на протистояння двох посадовців. Він визнав власну жорсткість у спілкуванні та попросив вибачення у Федорова, якщо певні слова або дії могли його образити. Водночас Сирський дав зрозуміти, що принципові суперечки між керівниками оборонних інституцій виникали через різне бачення темпу й способів реформування армії.

Тон звернення свідчить про спробу знизити напруження після кількох днів протестів. Учасники акцій вимагають повернути Федорова до Міністерства оборони та звільнити Сирського, пов’язуючи колишнього міністра з технологічним оновленням війська, а головнокомандувача — з консервативною системою управління. Сирський фактично заперечив таке спрощене протиставлення, наголосивши, що сучасна війна не може залежати від популярності окремих персон. Одним із центральних питань його звернення став розподіл відповідальності. Міністерство оборони формує державну політику, організовує закупівлі, відповідає за ресурси та забезпечує цивільний контроль над армією. Натомість Генеральний штаб планує операції, визначає військові потреби, керує застосуванням сил і відповідає за ситуацію на фронті. Саме нерозуміння цих меж, за позицією Сирського, створює враження боротьби між відомствами.

Головнокомандувач наголосив, що військова стратегія доповідається президентові як Верховному головнокомандувачу, після чого реалізується через штаби, командирів і накази. Він відкинув звинувачення в надмірному ручному управлінні та заявив, що армією чисельністю близько мільйона людей неможливо керувати через особисті повідомлення або телефонні вказівки. Як приклад передачі повноважень Сирський навів розвиток корпусної системи. Командири корпусів отримують більшу самостійність у питаннях управління підрозділами та переміщення військовослужбовців у межах своїх структур. На думку головнокомандувача, така модель має скоротити шлях ухвалення рішень і поступово зменшити навантаження на центральні органи військового управління.

Найгострішою частиною суспільної суперечки залишається ставлення Сирського до безпілотних технологій. Прихильники Федорова стверджують, що саме його команда забезпечила різке зростання ролі дронів, роботизованих систем і приватних оборонних розробників. На цьому тлі головнокомандувача звинувачують у недооцінюванні технологічного характеру війни. Сирський відкинув ці твердження. Він нагадав, що Сили безпілотних систем отримали статус окремого роду військ, а кандидатуру Роберта Бровді, відомого за позивним Мадяр, на посаду командувача цього напряму він особисто запропонував президентові. Таким чином головком намагався показати, що розвиток дронів відбувається не всупереч Генштабу, а за його безпосередньої участі.

Разом із тим Сирський виступив проти уявлення, що безпілотники можуть повністю замінити інші компоненти війська. Дрони справді забезпечують значну частину уражень, ведуть розвідку, коригують вогонь і допомагають зменшувати ризики для людей. Проте вони залежать від зв’язку, радіоелектронної боротьби, розвідки, інженерного забезпечення, артилерії та роботи піхоти. За його логікою, українська армія не може зосередити всі ресурси лише на найпопулярнішому технологічному напрямі. Якщо підрозділам бракуватиме боєприпасів, засобів протиповітряної оборони, укриттів, мінометів або захищеного зв’язку, самі безпілотники не втримають оборонні позиції. Генеральний штаб тому передає Міністерству оборони комплексну потребу війська, а не список закупівель, побудований навколо одного виду озброєння. Ця позиція частково пояснює суперечності між Сирським і Федоровим. Колишній міністр наполягав на швидкому впровадженні нових моделей управління, цифрових інструментів і технологічних рішень. Головнокомандувач, судячи з його колонки, виступав за поступовіші зміни, які не створювали б ризиків для чинної системи ведення бойових дій. Для Сирського обережність є питанням ціни помилки. Україна протистоїть державі з більшою кількістю особового складу, авіації, ракет і боєприпасів. Невдалий експеримент у великій армії може призвести не лише до втрати фінансування, а й до прориву фронту, загибелі військових або втрати територій. Саме тому головком закликав поєднувати інновації з перевіреними засобами війни, а не протиставляти їх одне одному.

Окремо Сирський розкритикував результати запровадження нових контрактів для військовослужбовців. За наведеними ним даними, такі угоди уклали близько двох тисяч людей, що для масштабів української армії є незначним показником. Частина військових, за словами головнокомандувача, очікувала одних умов, але під час оформлення зіткнулася з іншими процедурами та обмеженнями. Ця оцінка стосується ширшої проблеми реформ, які добре виглядають у презентаціях, але потребують юридичного, фінансового й організаційного забезпечення. Сирський наголосив, що нова модель служби повинна мати зрозумілі правила, гарантований бюджет і механізм виконання державних обіцянок. Без цього приваблива ініціатива ризикує не дати очікуваного результату.

Не оминув головнокомандувач і тему територіальних центрів комплектування. Він визнав, що ТЦК та Сухопутні війська перебувають у його вертикалі, а отже військове керівництво не може повністю відмежуватися від проблем мобілізаційної системи. За його словами, представники ЗСУ передають матеріали про порушення правоохоронцям і беруть участь у парламентських обговореннях. Водночас Сирський розділив відповідальність за реформу ТЦК між армією, Міністерством оборони, парламентом і правоохоронними органами. Військове командування може змінювати внутрішню організацію, реагувати на дисциплінарні порушення та вдосконалювати підготовку персоналу. Однак правила мобілізації, адміністративні процедури та повноваження різних органів визначаються законами й урядовими рішеннями.

Ще одним конфліктним питанням стало грошове забезпечення військових. Сирський заявив, що перенаправлення частини коштів на закупівлю безпілотників могло створити дефіцит фінансування виплат у другому півріччі. Тепер уряд має знайти додаткові ресурси, щоб військовослужбовці вчасно отримали належні їм гроші. Ця заява показує складність бюджетного вибору між технологічним переозброєнням і виконанням базових зобов’язань перед особовим складом. Збільшення закупівель дронів є необхідним, однак воно не повинно ставити під загрозу зарплати, бойові доплати та соціальні гарантії. У цьому питанні головнокомандувач фактично переніс частину відповідальності на уряд і попереднє керівництво Міністерства оборони.

Публічна відповідь Сирського з’явилася після того, як Михайло Федоров заявив про одинадцять масштабних проблем у Силах оборони та державній системі. Колишній міністр також говорив про опір окремим змінам і визнав, що президент не підтримав його пропозицію щодо заміни головнокомандувача. Після цього конфлікт, який раніше залишався всередині владної вертикалі, став частиною відкритої суспільної дискусії.

Президент Володимир Зеленський визнав недостатню взаємодію між Міністерством оборони та військовим командуванням. Він повідомив про окремі тривалі розмови з Федоровим і Сирським та пообіцяв напрацювати рішення щодо армії. Проте станом на момент публікації конкретні кадрові чи структурні зміни не були оголошені.

Звернення головнокомандувача не дає остаточних відповідей на всі претензії. Воно не знімає питань про втрати, мобілізацію, якість командування окремими операціями та ставлення до критики всередині війська. Проте Сирський уперше публічно спробував пояснити власну логіку, визнати складність відносин із Федоровим і відокремити професійні суперечки від особистої ворожнечі. Його фраза про те, що він воює не з міністерством, а з Росією, стала головною тезою звернення. Тепер від президента й уряду залежить, чи вдасться перетворити публічний конфлікт на інституційні зміни. Вибачення може знизити особисту напругу, але відновлення довіри потребуватиме чіткого розподілу повноважень, гарантованого фінансування, продовження технологічних реформ і відповідальності за ситуацію на фронті.