Кав’ярню 50.45 на вулиці Кудрявській, 6 у Києві зрештою перемістили після демонтажу кіоску, у якому вона працювала. Історія закладу стала ще одним прикладом конфлікту між міською політикою впорядкування тимчасових споруд і локальними місцями, які за роки роботи перетворилися для районів на важливі точки зустрічей, культури й повсякденного життя. Для одних МАФи залишаються проблемою хаотичної забудови, візуального шуму й непрозорих дозволів. Для інших — це маленькі бізнеси, кав’ярні, книгарні, бари, культурні ініціативи й простори, які тримають живий ритм міста навіть у складні часи.

Команда 50.45 повідомляла, що кав’ярню на Кудрявській, 6 хочуть знести 11 травня. За їхніми словами, представники благоустрою прийшли без припису, пояснень і будь-яких документів. У закладі наголошували, що демонтаж готують попри підтримку людей: згадували 6 тисяч підписів під петицією про мораторій на демонтаж МАФів у Києві та ще 500 фізичних підписів під петицією, яку створила сама команда 50.45. Для кав’ярні це було не лише питання збереження конкретної точки продажу кави, а спроба довести, що в місті мають чути локальні спільноти, які роками формуються навколо таких місць.

22 травня стало відомо, що кіоск таки демонтували. За словами засновника закладу Максима Чирви, споруда стояла на цій локації ще з 90-х років, а згодом у ній працювала кав’ярня 50.45. Важливу для команди вивіску, яку Чирва створив власноруч із харківського вітражного скла, вдалося зберегти. Її розмістили на вході до будівлі, де тепер працює кав’ярня. Ця деталь показова: навіть після демонтажу фізичної споруди команда намагається зберегти тяглість місця, його впізнаваність і символіку, яка була важливою для гостей.

Саму кав’ярню перемістили в підвальне приміщення в будівлі навпроти — саме звідти, за словами засновника, починалася історія 50.45. Там працює бар 50.45b, який тепер став основою для нового формату закладу. Місце, де раніше стояв кіоск, планують оздобити квітами. Кав’ярня працюватиме на літній терасі поруч із підвальним приміщенням, а замовлення видаватимуть у барі 50.45b. Так команда фактично не закривається, а змінює просторову конфігурацію: замість кіоску — підвальне приміщення, тераса й збережений візуальний знак.

Історія конфлікту почалася ще взимку. Припис на демонтаж заклад отримав 30 грудня через неоновлені документи. У команді вважають, що документи не оновлюють спеціально, адже, за їхніми словами, по сусідству ніхто не зміг продовжити дозвіл. Через можливий демонтаж команда консультувалася з юристами, однак конкретного прогнозу щодо розвитку ситуації не було. У січні створили петицію проти демонтажу 50.45, яку можна було підписати прямо в закладі. Це перетворило кав’ярню не лише на місце продажу напоїв, а й на точку збору громадської підтримки.

Ситуація з 50.45 стала частиною ширшої хвилі демонтажів і планів демонтажу МАФів у Києві. На початку 2026 року в столиці демонтували або планували демонтувати кілька кав’ярень і культурних просторів, які роками працювали у форматі тимчасових споруд і стали важливими для своїх районів. Серед них згадували кав’ярню «Ґанок» на Галицькій площі, 50.45 на Кудрявській, «Офіс чай» на Львівській площі, Bubbly на розі вулиць Ромоданова й Герцена, а також кіоск «Міського театру» навпроти «Квітів України». Усі ці історії об’єднує одна проблема: формально йдеться про МАФи, але фактично — про культурні й соціальні точки, які вже мають свою аудиторію.

Київ давно має складні стосунки з тимчасовими спорудами. У місті справді є багато кіосків, які виникали хаотично, псували вигляд вулиць, перекривали проходи, створювали проблеми для пішоходів або працювали без зрозумілих правил. Через це запит на впорядкування міського простору є цілком реальним. Але коли під однакову логіку демонтажу потрапляють місця, що мають культурну цінність для району, підтримку громади й прозору публічну присутність, виникає питання: чи здатне місто відрізняти випадковий кіоск від локального простору з історією?

Саме тут історія 50.45 виходить за межі одного закладу. Вона порушує питання про те, як Київ ухвалює рішення щодо малого бізнесу, локальної культури й міського середовища. Якщо споруда має проблеми з документами, місто може вимагати врегулювання. Але якщо документи неможливо оновити, а правила не пояснюються прозоро, власники й орендарі опиняються в ситуації невизначеності. Вони не розуміють, чи мають шанс легалізувати роботу, чи демонтаж є лише питанням часу. Для малого бізнесу така невизначеність означає ризик втрати інвестицій, команди, аудиторії й довіри.

Окремий вимір цієї історії — роль кав’ярень у сучасному Києві. Після початку повномасштабної війни маленькі заклади стали для багатьох містян не просто місцями споживання, а просторами нормальності. Там зустрічаються друзі, працюють фрилансери, збираються локальні спільноти, проводяться благодійні ініціативи, обговорюються новини, підтримуються волонтерські збори. Такі місця створюють відчуття міського життя, яке триває попри війну, тривоги й економічну нестабільність. Тому їхнє зникнення часто сприймається болючіше, ніж звичайне закриття торгової точки.

Для команди 50.45 важливо, що після демонтажу вони не втратили повністю зв’язок із локацією. Переміщення в підвальне приміщення навпроти, робота літньої тераси й збережена вивіска дозволяють продовжити історію закладу. Але цей випадок усе одно залишає багато питань до міської політики. Чи була в закладу реальна можливість оновити документи? Чи отримала команда достатні пояснення від відповідальних служб? Чи враховувалася підтримка відвідувачів і підписантів петицій? Чи існує в Києві механізм, який дозволяє зберігати не всі МАФи підряд, а саме ті об’єкти, що мають культурну й соціальну вагу?

Місту потрібне впорядкування, але воно не повинно перетворюватися на механічне очищення простору без діалогу. Київ може виграти від демонтажу справді хаотичних і занедбаних споруд, але може програти, якщо разом із ними зникатимуть живі локальні місця. Європейське місто — це не лише широкі тротуари й однакові фасади. Це також маленькі заклади, неформальні точки тяжіння, дворові кав’ярні, незалежні простори й місця, де народжується локальна ідентичність. Завдання міської влади — не знищити цю тканину, а навчитися працювати з нею чесно й передбачувано.

Історія 50.45 показує, що в Києві є запит на нову розмову про МАФи. Не всі тимчасові споруди однакові. Одні є проблемою, інші стали частиною міського життя. Одні справді потрібно прибирати, інші варто інтегрувати в оновлені правила. Для цього потрібні прозорі критерії, відкриті процедури, зрозумілий механізм продовження дозволів, діалог із громадами й можливість апеляції для закладів, які мають суспільну підтримку. Без цього кожен новий демонтаж перетворюватиметься не на адміністративну процедуру, а на конфлікт між містом і його активними мешканцями.

Кав’ярня 50.45 продовжить працювати в новому форматі, але демонтаж кіоску на Кудрявській уже став символом ширшої проблеми. Це історія про те, як крихкими можуть бути маленькі міські місця, навіть якщо навколо них сформувалася спільнота. Це також історія про те, що пам’ять закладу може жити не лише в стінах чи кіоску, а й у людях, вивісці, терасі, маршрутах гостей і готовності команди не зникати. Для Києва ця ситуація має стати приводом не лише для чергової суперечки про МАФи, а для чеснішого підходу до того, що саме місто хоче зберегти у своєму живому середовищі.