Петиція на сайті президента України із закликом не ухвалювати новий Цивільний кодекс набрала необхідну кількість голосів менш ніж за добу. Звернення підтримали вже понад 27 тисяч людей, хоча для обов’язкового розгляду Володимиром Зеленським потрібно 25 тисяч підписів. Така швидкість збору голосів свідчить, що дискусія навколо законопроєкту №15150 вийшла далеко за межі юридичної спільноти й стала суспільною темою, яка зачіпає питання прав людини, сімейного життя, євроінтеграції та меж державного втручання у приватну сферу.
Йдеться про проєкт нового Цивільного кодексу України, який Верховна Рада ухвалила в першому читанні 28 квітня. Зараз документ готують до другого читання, і саме на цьому етапі громадськість намагається привернути увагу до норм, які, на думку критиків, можуть створити серйозні ризики для прав і свобод громадян. Авторка петиції Христина Ратушна просить президента звернутися до Верховної Ради та її голови Руслана Стефанчука із проханням зняти законопроєкт із розгляду. Якщо ж парламент ухвалить документ у цілому, вона закликає Володимира Зеленського ветувати його.
Головна претензія авторки петиції полягає в тому, що законопроєкт, за її оцінкою, може звузити права людини, створити ризики дискримінації та суперечити євроінтеграційному курсу України. У період, коли країна веде переговори про вступ до Європейського Союзу, будь-які зміни в цивільному законодавстві неминуче оцінюються не лише з погляду внутрішнього права, а й через призму відповідності європейським стандартам. Саме тому навколо документа виникла така гостра реакція: для багатьох українців це питання не тільки юридичної техніки, а й ціннісного вибору держави.
Серед норм, які викликали найбільшу критику, — положення про можливість суду вживати заходів для примирення подружжя під час розлучення. На перший погляд, така ідея може виглядати як спроба зберегти сім’ю, однак критики бачать у ній ризик тиску на людину, яка хоче припинити шлюб. Особливо гостро це питання звучить у контексті домашнього насильства, токсичних стосунків або ситуацій, коли один із партнерів уже ухвалив усвідомлене рішення про розлучення. Для правозахисників важливо, щоб судова процедура не перетворювалася на механізм примусового «примирення» там, де йдеться про особисту свободу й безпеку.
Ще один резонансний пункт стосується можливості повернення дошлюбного прізвища після так званого «аморального вчинку» чи зради. Саме формулювання викликало багато запитань, адже поняття аморальності є оціночним і може трактуватися по-різному залежно від поглядів суду, сторін процесу або суспільних стереотипів. У сучасному цивільному праві такі конструкції виглядають особливо чутливими, бо можуть переносити моральні оцінки у сферу правового статусу людини. Критики вважають, що держава не повинна карати людину через особисті обставини сімейного життя такими інструментами, які можуть мати принизливий або дискримінаційний характер.
Окрему увагу авторка петиції звертає на норми щодо аліментів. У суспільстві, де багато сімей переживають наслідки війни, вимушеного переселення, втрати доходів, мобілізації та розриву родинних зв’язків, будь-які зміни у сфері утримання дітей потребують особливої обережності. Аліменти — це не формальна юридична категорія, а питання щоденного забезпечення дитини: харчування, лікування, освіти, житла й базової стабільності. Тому критика таких положень закономірно викликає широкий відгук, особливо серед батьків, правозахисників і організацій, які працюють із дітьми та сім’ями.
Одним із центральних об’єктів критики стало поняття «доброзвичайності». За словами Христини Ратушної, воно згадується в проєкті понад 45 разів, але через нечітке визначення може створити простір для свавільного правозастосування. Проблема таких понять полягає в тому, що вони залежать від інтерпретації. Якщо закон не дає достатньо чітких критеріїв, то рішення можуть ухвалюватися на основі суб’єктивних уявлень про «правильну» поведінку, мораль чи суспільну норму. У правовій державі це небезпечно, бо громадянин має розуміти, які саме правила діють і які наслідки можуть настати в разі їх порушення.
Критики законопроєкту наголошують: цивільне законодавство має регулювати приватні відносини так, щоб захищати свободу, гідність і рівність людей, а не закріплювати розмиті моральні критерії. Особливо це важливо для груп, які й так частіше стикаються з упередженням або нерівним ставленням. У петиції окремо згадуються ризики для військових, людей з інвалідністю, жінок, дітей і ЛГБТ-людей. Авторка вважає, що проєкт не враховує вимоги щодо правового визнання одностатевих пар і може суперечити зобов’язанням України в межах переговорного процесу про вступ до ЄС.
Питання правового статусу одностатевих пар давно залишається однією з болючих тем українського законодавства. Під час повномасштабної війни воно набуло ще більшої актуальності, зокрема через ситуації, коли партнери військових не мають достатніх прав у питаннях спадкування, медичних рішень, доступу до інформації чи соціального захисту. Тому ухвалення нового Цивільного кодексу без належного вирішення цієї проблеми частина громадськості сприймає як втрачену можливість або навіть як крок назад.
Ратушна також просить президента звернутися до Кабінету Міністрів і Міністерства юстиції, щоб вони напрацювали зміни до цивільного законодавства разом із правозахисниками, експертами та громадськими організаціями. Ця вимога вказує на ще один важливий аспект дискусії — процедуру підготовки таких масштабних змін. Цивільний кодекс є одним із базових документів правової системи. Він впливає на майнові відносини, сімейні питання, спадкування, договори, особисті немайнові права та багато інших сфер життя. Тому суспільство очікує, що його оновлення має відбуватися максимально прозоро, із залученням фахівців, правозахисників і представників різних соціальних груп.
Розгляд законопроєкту вже спричинив публічну критику та акції протесту в різних містах України. Зокрема, 5 травня в Маріїнському парку в Києві відбувся мітинг, учасники якого вимагали не допустити ухвалення законопроєкту №15150 в нинішньому вигляді. Протести навколо цивільного законодавства показують, що українське суспільство уважно стежить не лише за воєнними, економічними чи безпековими рішеннями, а й за тим, як держава формулює правила приватного життя.
Ця ситуація також демонструє зростання ролі електронних петицій як інструменту суспільного тиску. Коли звернення набирає необхідні голоси менш ніж за добу, влада отримує чіткий сигнал: тема є резонансною, а громадяни очікують пояснень і реакції. Формально петиція не зупиняє законодавчий процес автоматично, але вона створює політичну необхідність відповісти на суспільне занепокоєння. Ігнорувати таку кількість підписів у чутливому питанні буде складно.
Водночас дискусія навколо законопроєкту №15150 не означає, що цивільне законодавство не потребує оновлення. Навпаки, багато норм справді мають бути адаптовані до сучасних реалій, цифрової економіки, змін у сімейних відносинах, воєнного досвіду та європейської правової рамки. Але саме тому процес має бути особливо виваженим. Новий Цивільний кодекс не може сприйматися як технічна правка або вузькопрофільний документ для юристів. Це закон, який визначає базові правила взаємодії людини, родини, бізнесу, держави й суспільства.
Резонанс навколо петиції свідчить про високий рівень чутливості українців до питань прав людини та недискримінації. Після років боротьби за свободу, європейський вибір і власну ідентичність суспільство болісно реагує на будь-які формулювання, які можуть виглядати як повернення до патерналістської або моралізаторської моделі права. Особливо в умовах війни, коли мільйони людей переживають втрати, розлуку, травми, переміщення й зміну життєвих обставин, закон має бути не інструментом додаткового тиску, а гарантією захисту.
Тепер слово — за президентом, парламентом і урядом. Петиція вже виконала свою першу функцію: вона зробила проблему видимою і змусила широку аудиторію обговорювати зміст законопроєкту. Подальший розвиток подій покаже, чи буде влада готова переглянути спірні норми, залучити ширше коло експертів і врахувати позицію громадян. Адже новий Цивільний кодекс, якщо його ухвалять, має стати документом, який посилює права людини, а не створює нові підстави для нерівності, тиску чи свавільного трактування приватного життя.
