У Києві визначили переможця конкурсу на створення громадського простору пам’яті Самійла Кішки — козацького отамана, чиє ім’я пов’язане з боротьбою за свободу, багаторічним турецьким полоном і історією Подолу. Як повідомили в ДІАЗ «Стародавній Київ», перше місце в архітектурному змаганні посів проєкт Кирила Цумана. Саме його концепція має стати основою для облаштування нового меморіального простору на вулиці Покровській, біля храму святого Миколая у Подільському районі столиці.
Майбутній простір пам’яті має з’явитися в місці, яке безпосередньо пов’язане з постаттю Самійла Кішки. Будівництво храму святого Миколая свого часу профінансував сам отаман. Тому йдеться не просто про встановлення скульптури чи декоративне впорядкування ділянки, а про повернення історичної пам’яті в конкретну міську точку, де біографія людини перетинається з архітектурою, релігійною традицією та історією Києва. Для Подолу, де майже кожна вулиця має кілька культурних шарів, такий проєкт може стати важливим прикладом уважного ставлення до минулого.
Самійло Кішка — одна з тих постатей української історії, які мають значний символічний потенціал, але не завжди достатньо представлені в публічному просторі. Він був козацьким отаманом, який, за історичними переказами, провів понад 25 років у турецькому полоні, а згодом очолив повстання невільників. Ця біографія робить його не лише військовим діячем, а й образом незламності, витримки та повернення до боротьби навіть після десятиліть неволі. Для України, яка сьогодні сама проходить через війну, втрати, полон і боротьбу за звільнення людей, така пам’ять звучить особливо актуально.
Конкурс на створення простору пам’яті організувала громадська організація «Україна Інкогніта». Призовий фонд архітектурного змагання становив 30 тисяч гривень. Такий формат важливий, бо дозволяє не просто ухвалити адміністративне рішення про встановлення пам’ятного об’єкта, а залучити авторів, архітекторів, митців і громадськість до пошуку форми, яка буде доречною для конкретного місця. У випадку з історичним Подолом це принципово: будь-яке втручання в простір має враховувати масштаб вулиці, сусідство храму, пішохідні маршрути, історичну забудову й загальний характер району.
Переможний проєкт Кирила Цумана ще потребуватиме доопрацювання. За умовами подальшої роботи автор має змінити вигляд скульптури Самійла Кішки та переглянути планування ділянки на межі з територією сусідньої церкви. Це нормальний етап для подібних ініціатив, адже конкурсна ідея часто є відправною точкою, а не фінальною будівельною документацією. Особливо коли йдеться про простір пам’яті біля культової споруди, де важливо не порушити візуальну рівновагу, не створити конфлікт із церковною територією та зберегти повагу до історичного середовища.
Керівник заповідника «Стародавній Київ» Роман Маленков зазначив, що для фінансування будівельних робіт тепер шукатимуть мецената. Це ще один показовий момент для сучасної української культури пам’яті. Багато важливих ініціатив сьогодні народжуються на перетині громадської активності, експертного середовища, місцевих інституцій і приватної підтримки. Держава й місто не завжди можуть швидко забезпечити кошти на такі проєкти, тому роль меценатів, благодійників і відповідального бізнесу стає дедалі помітнішою.
Водночас пошук фінансування для простору пам’яті Самійла Кішки має ширший зміст. Українське суспільство сьогодні активно переосмислює, кого і як воно вшановує у своїх містах. Після десятиліть радянської політики пам’яті, коли українські герої часто замовчувалися, маргіналізувалися або подавалися через імперську оптику, Київ поступово повертає собі власні імена. Це стосується перейменування вулиць, демонтажу колоніальних символів, створення нових меморіальних практик і появи просторів, які пояснюють українську історію не як додаток до чужої, а як самостійну традицію.
У цьому процесі Самійло Кішка є дуже доречною фігурою. Його історія не зводиться до однієї військової перемоги чи одного політичного жесту. Вона говорить про полон, терпіння, здатність організувати спротив і повернення до свободи. У ній є драматургія, зрозуміла сучасному українському суспільству. Сьогодні, коли тема військовополонених, звільнення людей, повернення тіл загиблих і боротьби за людську гідність є частиною щоденного життя країни, образ козацького отамана, який пережив неволю і підняв повстання, набуває нового звучання.
Майбутній громадський простір на Покровській може стати не лише місцем вшанування однієї історичної постаті, а й точкою розмови про ширший досвід української боротьби. Якщо проєкт буде реалізовано вдумливо, він зможе працювати як невеликий міський меморіал, публічний майданчик, місце для екскурсій, освітніх маршрутів і локальної ідентичності Подолу. Такі простори важливі саме своєю доступністю: людина може випадково пройти повз, зупинитися, прочитати ім’я, зацікавитися історією й побачити знайому вулицю в іншому історичному світлі.
Поділ особливо потребує таких делікатних меморіальних рішень. Це район, де історія не має виглядати музейною декорацією, відірваною від життя. Тут поруч існують храми, житлові будинки, кав’ярні, офіси, двори, школи, туристичні маршрути й повсякденні справи мешканців. Саме тому простір пам’яті Самійла Кішки має бути не монументом, який тисне на вулицю, а місцем, що вписується в її ритм. Він має нагадувати про минуле, але не перетворювати район на застиглу експозицію.
Важливо й те, що вшанування Кішки біля храму святого Миколая повертає увагу до ролі козацької еліти як меценатів, фундаторів і учасників міського життя. Часто козацьку історію уявляють лише через битви, походи й військову романтику. Але вона також пов’язана з будівництвом храмів, підтримкою освіти, релігійних громад, братств, книгодрукування й культурної інфраструктури. Якщо Самійло Кішка справді фінансував будівництво цієї церкви, то майбутній простір пам’яті допоможе побачити його не лише як воїна, а як людину, яка залишила слід у міському середовищі Києва.
Для сучасної столиці це особливо важливо. Київ багато років був містом, де різні імперські наративи накладалися на український історичний шар і часто його затіняли. Сьогодні місто повертає собі пам’ять про діячів, які не завжди були достатньо присутні в шкільних підручниках, туристичних маршрутах чи публічному мистецтві. Новий простір на Покровській може стати частиною цього повернення — невеликим, але змістовним жестом, який покаже, що українська історія живе не лише в архівах, а й у міській тканині.
Окреме питання — якою має бути сама скульптура Самійла Кішки. Доробка її вигляду, про яку говорять після конкурсу, є шансом уникнути шаблонного образу козака як декоративного символу. Сучасна меморіальна культура потребує складніших рішень. Вона має показувати не лише героїчність, а й людяність, досвід, внутрішню силу, історичний контекст. Пам’ятник або скульптурний елемент у громадському просторі не повинен бути просто ілюстрацією до підручника. Він має працювати з місцем, масштабом, матеріалами, світлом, рухом людей і можливістю зупинки.
Якщо проєкт буде реалізований якісно, він може стати прикладом нової культури вшанування в Києві — без надмірного пафосу, але з повагою до історії; без випадкового встановлення об’єкта, але з конкурсом, обговоренням і професійним доопрацюванням; без відриву від району, але з урахуванням його архітектурного й духовного контексту. Саме такі рішення потрібні місту, яке одночасно переживає війну, деколонізацію пам’яті й оновлення публічного простору.
Простір пам’яті Самійла Кішки на Покровській може стати ще одним доказом того, що українська історія має багато сильних, але недорозказаних сюжетів. Понад 25 років полону, повстання невільників, повернення до боротьби, меценатство, зв’язок із київським храмом — у цій біографії є все, щоб вона стала частиною живої міської пам’яті. Тепер головне — знайти кошти, доопрацювати проєкт і реалізувати його так, щоб простір не просто нагадував про минуле, а допомагав сучасним киянам краще розуміти власне місто й країну.
