Унаслідок російської атаки 1 серпня в Бериславі на Херсонщині згоріла Свято-Введенська церква — пам’ятка архітектури національного значення та один із небагатьох збережених до XXI століття зразків запорозького церковного зодчества. Пожежа виникла після удару російського безпілотника і практично повністю знищила дерев’яний храм, історія якого налічувала майже три століття.
Свято-Введенську церкву звели у 1726 році. Вона була унікальною не лише через свій вік, а й через спосіб будівництва. Храм спорудили з дуба без використання металевих цвяхів. Основні елементи конструкції скріплювали дерев’яними шпонками, що було характерною рисою традиційного дерев’яного зодчества того часу.
Упродовж майже 300 років споруда пережила кілька переміщень, зміни держав, війни, радянську антирелігійну політику та тривалі періоди занепаду. До російського вторгнення вона залишалася важливим історичним свідченням козацької доби та однією з найцінніших архітектурних пам’яток Берислава.
Початково храм розташовувався не на Херсонщині. Його спорудили у селищі Переволочна на території сучасної Дніпропетровської області. Це поселення мало важливе стратегічне значення, адже знаходилося поблизу переправи через Дніпро та було пов’язане з історією запорозького козацтва.
У 1785 році полтавські козаки вирішили перенести церкву до Берислава. Для цього дерев’яну споруду акуратно розібрали на окремі конструктивні елементи, завантажили на плоти та перевезли Дніпром. Уже на новому місці храм зібрали знову.
Церкву встановили на території колишньої фортеці Кизикермен. Ця місцевість також має складну і багатошарову історію. Османська фортеця Кизикермен свого часу контролювала важливу ділянку Дніпра, а після переходу території під владу Російської імперії на її місці поступово формувався Берислав.
Згодом церкву ще раз перенесли — цього разу на Введенське кладовище. Після цього храм переосвятили на честь Введення в храм Пресвятої Богородиці. Саме під назвою Свято-Введенської церкви він і зберігся до наших днів.
Унікальність будівлі полягала в тому, що вона поєднувала в собі кілька пластів української історії. Її створили у XVIII столітті в козацькому середовищі, потім перевезли через Дніпро, повторно зібрали в іншому регіоні та використовували як діючий храм протягом наступних поколінь.
Для істориків архітектури такі споруди мають особливу цінність. Дерево набагато гірше зберігається протягом століть, ніж камінь або цегла, тому автентичних дерев’яних церков козацької доби залишилося небагато. Кожна з них є фактично матеріальним свідченням будівельних традицій, релігійного життя та естетики того часу.
Свято-Введенська церква пережила й радянську епоху, коли багато храмів в Україні закривали, руйнували або пристосовували для господарських потреб. У Бериславі церковну будівлю закрили, після чого використовували як склад.
Певний час існували навіть плани розібрати споруду на дрова. Для дерев’яної пам’ятки XVIII століття це могло означати остаточну втрату ще задовго до сучасної війни. Проте храм уцілів.
Богослужіння у церкві відновили під час Другої світової війни. Коли Берислав опинився під німецькою окупацією, навколо храму облаштували військове кладовище, а сама будівля знову почала використовуватися за релігійним призначенням.
Після війни церква продовжила існувати, а згодом отримала статус пам’ятки архітектури національного значення. Це мало підкреслити її особливу історичну та культурну цінність для всієї України.
Повномасштабне російське вторгнення створило для Берислава та його культурної спадщини нову загрозу. Місто розташоване на правому березі Дніпра і після звільнення цієї частини Херсонщини восени 2022 року фактично опинилося в зоні постійних атак із протилежного берега.
Російські війська регулярно обстрілюють Берислав артилерією та атакують його безпілотниками. Під ударами опиняються житлові квартали, цивільний транспорт, адміністративні будівлі та інша міська інфраструктура.
Через постійну небезпеку населення міста різко скоротилося. За даними місцевої влади, нині у Бериславі залишаються лише близько 300 мешканців. Для міста, яке до повномасштабної війни мало тисячі жителів, це означає майже повне знелюднення.
У таких умовах захист історичних споруд стає надзвичайно складним. Навіть пам’ятка національного значення фактично не може бути повністю убезпечена від прямого влучання дрона, артилерійського снаряда чи іншого засобу ураження.
У 2023 році Бериславська міська військова адміністрація пропонувала повернути Свято-Введенську церкву у державну власність. Такий крок міг би змінити підхід до управління пам’яткою та її збереження. Однак, за даними місцевої влади, відповідь на це звернення так і не надійшла.
Події 1 серпня фактично поставили крапку в майже 300-річній історії автентичної дерев’яної споруди. Після удару російського дрона в будівлі спалахнула пожежа. Для дерев’яного храму вогонь виявився особливо руйнівним, і пам’ятку було втрачено.
Ця втрата має значення далеко за межами самого Берислава. Російська агресія проти України супроводжується системним пошкодженням культурної спадщини — церков, музеїв, історичних будинків, бібліотек, навчальних закладів та археологічних пам’яток.
У багатьох випадках йдеться про споруди, які пережили кілька століть і вже не можуть бути відновлені у повністю автентичному вигляді. Навіть якщо Свято-Введенську церкву в майбутньому відбудують за кресленнями, фотографіями чи іншою документацією, це вже буде реконструкція, а не оригінальна дерев’яна споруда 1726 року.
Особливо символічним є те, що церква пережила власне розбирання і перевезення Дніпром у XVIII столітті, радянське закриття, загрозу розбирання на дрова та Другу світову війну. Вона простояла майже три століття, але була знищена під час сучасної російсько-української війни.
Історія храму нагадує, що культурна спадщина — це не лише старі будівлі. Такі об’єкти зберігають пам’ять про людей, громади, ремісничі традиції та історичні події, які формували Україну протягом століть.
Для Берислава втрата Свято-Введенської церкви стала ще одним ударом по місту, яке вже пережило окупацію, бойові дії та майже щоденні обстріли. Разом із житловими будинками та інфраструктурою війна знищує й те, що визначало історичний образ населеного пункту.
Згорілий храм був безпосереднім зв’язком сучасної Херсонщини з українською козацькою традицією XVIII століття. Його дерев’яні конструкції кілька поколінь тому розбирали, перевозили по Дніпру і збирали заново, щоб зберегти церкву для іншої громади. Тепер від пам’ятки залишилися лише фотографії, архівні матеріали та історичні описи.
Знищення Свято-Введенської церкви стало черговою культурною втратою України внаслідок російської агресії. І водночас — нагадуванням про крихкість пам’яток, які можуть пережити століття історії, але зникнути протягом кількох годин через один воєнний удар.
