Андрій Вікторович Кузьменко народився 17 серпня 1968 року в місті Самбір на Львівщині. Його поява на світ у родині інтелігентів багато в чому визначила подальший характер і світогляд: мати була вчителькою музики, батько працював інженером на хімічних підприємствах. Згодом сім’я переїхала до Новояворівська — міста, яке стало для Андрія справжнім середовищем формування. Він навчався у школі з поглибленим вивченням англійської мови, але в дитинстві зовсім не мріяв про сцену. Навпаки, його приваблювали прості, земні професії, і він з усмішкою згадував, що колись хотів працювати водієм сміттєвоза. Ця самоіронія залишиться з ним на все життя і стане однією з головних рис публічного образу Кузьми.

Рішучий поворот у його житті стався в підлітковому віці, коли він відкрив для себе панк-музику. У 14 років Андрій почув гурт The Exploited у польській радіопередачі, і це враження стало визначальним. Панк-культура з її протестом, свободою і прямотою мислення захопила його настільки, що він почав активно поширювати ці ідеї серед друзів і знайомих у Новояворівську. Саме тоді музика з хобі поступово перетворювалася на потребу самовираження.

Перші спроби реалізувати себе на сцені були пов’язані з гуртом «Ланцюгова реакція», з яким Кузьменко виступав у шкільному актовому залі. Водночас, виконуючи волю батьків, він вступив до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, який закінчив у 1992 році, здобувши фах лікаря-стоматолога. Сам Кузьма неодноразово зізнавався, що ця професія ніколи не була для нього справжнім покликанням, а диплом він отримав радше з поваги до родини, ніж з власного прагнення. Його жарти про невдалу стоматологічну кар’єру стали частиною численних інтерв’ю і додавали йому ще більшої людяності в очах слухачів.

Наприкінці 1980-х років Андрій активно залучався до різних музичних проєктів, виступаючи як гітарист, клавішник, вокаліст і навіть організатор. Саме тоді він познайомився з музикантами, з якими згодом створить гурт «Скрябін». У 1989 році з’являється перший сингл «Phil de Pain» та його україномовна версія «Чуєш біль», а назва гурту виникає майже випадково, з гумором і легкою іронією. Проте цей жарт швидко переріс у бренд, який згодом знатиме вся країна.

Перший серйозний успіх прийшов у 1991 році на фестивалі «Червона Рута» в Запоріжжі, де гурт здобув третє місце. Для Кузьми це було не лише визнанням, а й підтвердженням того, що музика може стати справою життя. Попри труднощі, фінансову нестабільність і невдалі контракти, «Скрябін» не припинив існування. Навпаки, складні періоди лише загартовували характер Андрія, формуючи в ньому здатність говорити чесно й без прикрас про реальність.

Справжній прорив стався після виходу альбому «Птахи» у середині 1990-х. Заголовна композиція принесла гурту загальноукраїнську популярність, а Кузьма став упізнаваним голосом нового покоління. Його тексти поєднували простоту, іронію, біль і філософські роздуми, що робило їх близькими мільйонам слухачів. З часом «Скрябін» перетворився з електронного експериментального проєкту на гурт із глибоким, емоційним звучанням, а сам Кузьма став символом чесної розмови зі сцени.

Окрім музики, Андрій Кузьменко активно працював на телебаченні. Його участь у проєктах «Шанс», «Гаряча сімка» та інших шоу показала його як харизматичного, дотепного і водночас чуйного ведучого. Він умів говорити з людьми просто, без зверхності, і саме це зробило його народним у повному сенсі слова. Навіть у періоди фінансових труднощів, коли доводилося таксувати, щоб утримувати сім’ю, Кузьма не втрачав віри в себе і в те, що робить.

Особливо складним і суперечливим етапом стала його участь у політичних процесах 2004 року. Публічна підтримка Віктора Януковича викликала хвилю критики і розчарування серед шанувальників. Згодом Кузьма визнав цю помилку, вибачився і назвав її важливим життєвим уроком. Саме пережиті внутрішні конфлікти дали поштовх до створення однієї з найсильніших його пісень — «Люди, як кораблі», яка стала символом самотності, відповідальності і вибору власного шляху.

У 2000–2010-х роках творчість «Скрябіна» досягла зрілої фази. З’явилися пісні, що стали класикою української поп-музики: «Старі фотографії», «Спи собі сама», «Кольорова», «Мовчати». Паралельно Кузьма реалізував себе як продюсер, допомагаючи молодим проєктам і створюючи іронічні формати, що висміювали поверхневість шоу-бізнесу. Він також писав книги, у яких з притаманною йому відвертістю розповідав про життя, музику і власні помилки.

Під час Революції Гідності Андрій Кузьменко підтримав протестувальників, а з початком російської агресії активно допомагав українським військовим, зокрема через благодійні ініціативи та особисту участь. Для нього громадянська позиція була не декларацією, а дією, і це ще більше зміцнило його авторитет у суспільстві.

2 лютого 2015 року Андрій Кузьменко загинув у дорожньо-транспортній пригоді поблизу села Лозуватка на Дніпропетровщині. Його смерть стала шоком для країни. Попри численні чутки, родина підтвердила, що це був трагічний нещасний випадок. Відхід Кузьми залишив глибоку порожнечу, але водночас зробив його постать ще більш символічною.

Андрій Кузьменко залишив по собі значно більше, ніж пісні чи телевізійні проєкти. Він залишив приклад людини, яка не боялася бути собою, визнавати помилки і говорити правду. Його гумор, щирість і здатність співчувати стали частиною української культурної ДНК. Кузьма Скрябін назавжди залишився голосом покоління, яке вчилося бути вільним, чесним і відповідальним у складні часи.