Підтверджено загибель українського історика, музейника, викладача та військовослужбовця Віталія Штефана, якого з жовтня 2024 року вважали зниклим безвісти. Він служив у 47-й окремій механізованій бригаді «Маґура» та зник під час виконання бойового завдання на Курському напрямку. Майже два роки рідні, друзі, колеги та учні продовжували сподіватися, що він живий і міг потрапити в полон.

Про підтвердження загибелі повідомила кафедра історії Національного університету «Києво-Могилянська академія», випускником якої був Віталій Штефан. Прощання із захисником відбудеться 19 серпня 2026 року, після чого його поховають на Національному військовому меморіальному кладовищі.

Історія Штефана стала ще одним трагічним прикладом покоління українських науковців, викладачів, митців та представників культури, які після початку великої війни залишили цивільні професії та стали до лав Сил оборони України.

Від дослідження історії Києва до фронту

Віталій Штефан народився 10 березня 1984 року в Києві. Ще в юності він обрав історію справою свого життя. У 2001 році закінчив Український гуманітарний ліцей Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а згодом навчався на гуманітарному факультеті Національного університету «Києво-Могилянська академія», де здобув історичну освіту.

Після навчання Штефан не залишив професію. Він викладав історію, працював із молоддю та займався музейною і науковою діяльністю. Одним із головних місць його професійної роботи стала філія «Музей окупації Києва» Музею історії міста Києва, де він працював науковим співробітником.

Ця робота мала особливе символічне значення після початку російської агресії. Штефан професійно досліджував минуле міста, зокрема сторінки окупації та боротьби за свободу, а згодом сам став учасником війни за незалежність України.

Історик, який розповідав іншим про боротьбу попередніх поколінь українців, зрештою сам опинився серед тих, хто зі зброєю захищав державу.

Віталій Штефан добровільно змінив аудиторію на військову службу

Після рішення долучитися до Збройних Сил України Віталій Штефан став військовослужбовцем 1-го батальйону 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура». Він служив стрільцем — помічником гранатометника.

У жовтні 2024 року під час бойових дій на Курському напрямку військовий зник безвісти. Відтоді інформації про його долю тривалий час не було. Для близьких це означало місяці очікування й невизначеності: доки смерть людини не підтверджена, залишається надія, що військовий міг потрапити в полон або перебувати серед невстановлених поранених.

Саме на це, за словами друзів Штефана, сподівалося його оточення. Вони до останнього чекали звістки, яка могла б підтвердити, що він живий. Тепер стало відомо, що повернутися додому Віталій уже не зможе.

Від моменту його зникнення до офіційного підтвердження загибелі минув майже дворічний період болісного очікування.

Учні запам’ятали його не лише вчителем історії

Особливе місце в житті Віталія Штефана займало викладання. Він працював учителем історії у ліцеї №299 Оболонського району Києва. Після повідомлення про його загибель колишні колеги згадують Штефана як людину, яка не просто пояснювала дітям події минулого, а намагалася формувати в них розуміння власної відповідальності за країну.

У ліцеї наголосили, що для школярів він залишиться прикладом честі, мудрості та патріотизму, а для педагогічного колективу — другом і людиною, на яку можна було покластися.

Подібні спогади оприлюднили й у Українському гуманітарному ліцеї КНУ імені Тараса Шевченка, де майбутній історик навчався до 2001 року. У закладі згадують Віталія Штефана як безкомпромісну та чесну людину, яка ще під час навчання проявляла ініціативність і була одним з організаторів альтернативного ліцейного «Простору».

У ліцеї написали, що особливо тяжко втрачати людей, які могли формувати інтелектуальну й громадянську еліту держави, досліджувати історію боротьби України за незалежність і впливати на розвиток суспільства.

Друзі майже два роки сподівалися на полон

Друг Віталія Денис Пілаш після підтвердження загибелі розповів, що близькі тривалий час вірили в інший сценарій. Вони припускали, що Штефан міг залишитися живим і перебувати в російському полоні.

Таке очікування знайоме тисячам українських родин, чиї близькі мають статус зниклих безвісти за особливих обставин. Відсутність достовірних даних нерідко залишає сім’ї між надією та страхом протягом багатьох місяців або навіть років.

У випадку Віталія Штефана ця невизначеність завершилася трагічною звісткою. Людина, яку чекали додому з осені 2024 року, загинула на війні з Росією.

Історик, який сам став частиною історії України

У біографії Віталія Штефана поєдналися кілька сфер, які сьогодні мають особливе значення для України: освіта, історична пам’ять, музейна справа та військова служба. Він працював із минулим, навчав дітей розуміти історію своєї держави, досліджував окупацію Києва, а після російського вторгнення став на її захист.

Для його колишніх учнів та колег він залишився не тільки викладачем чи науковцем. Рішення піти до війська зробило особистим те, про що історики часто розповідають через архівні документи та біографії людей минулих поколінь: у критичні моменти історія держави складається з рішень конкретних людей.

19 серпня з Віталієм Штефаном попрощаються. Його поховають на Національному військовому меморіальному кладовищі серед українців, які загинули, захищаючи країну.

Йому назавжди залишиться 40 років. Віталій Штефан не встиг повернутися до музейної роботи, викладання та досліджень. Проте його ім’я тепер належить уже не лише історії київської освіти чи музейної справи. Історик, який вивчав боротьбу України за свободу, сам став частиною цієї боротьби.