Стало відомо про смерть українського архітектора Юрія Шалацького. Йому було 75 років, причиною смерті став серцевий напад. Останні роки він мешкав у Варшаві, однак його ім’я назавжди пов’язане з Києвом і передусім із Подолом, де наприкінці 1980-х років було реалізовано один із найцікавіших ансамблів житлової забудови періоду пізнього модернізму та постмодернізму.
Юрій Шалацький став відомим завдяки створенню чотирьох постмодерністських кварталів на Подолі та ансамблевої житлової забудови на вулиці Антоновича. Його проєкти формували нове бачення міського середовища в умовах радянської системи планування, коли індивідуальність і контекстуальність часто поступалися типовим рішенням. Шалацький обрав інший шлях — уважний до історичного масштабу, просторової драматургії та характеру району.
Квартали на Подолі з’явилися на місці історичних споруд, знесених під час будівництва метро. Разом із Шалацьким над проєктом працювали Тетяна Лазаренко, Ігор Шпара, Леонід Мороз і Георгій Духовичний. Проєктування тривало з 1981 по 1988 рік, а будівництво — з 1984 по 1993-й. У цей період Київ активно змінювався, і Поділ потребував нової архітектурної відповіді на виклики часу.
Шалацький називав свій підхід ревалоризацією. Йшлося не про буквальне відтворення втраченої забудови, а про осмислене продовження історичної тканини міста. Вільні від забудови ділянки заповнювалися житловими будинками, що враховували масштаб Подолу, характерні пропорції та силуети. Архітектор прагнув створити середовище, яке органічно вписується в контекст, але водночас є сучасним.
Особливу увагу в проєкті приділено деталям. Арки, сходи, карнизи, подвійні віконні отвори, скатні дахи та елементи освітлення стали частиною переосмисленої архітектурної мови. Ці елементи не копіювали історичні форми, а створювали відчуття спадкоємності. Внутрішні дворики з аркадами та продуманим озелененням формували камерні простори, що надавали району особливої театральності. Такий прийом, природний для класичної архітектури, але майже втрачений у добу модернізму, став містком між минулим і майбутнім.
Одним із знакових об’єктів кварталу став будинок на перетині вулиць Костянтинівської та Оболонської, а також комплекс на перетині Костянтинівської та Юрківської. Аркада у дворі на Оболонській, 19, і дитячий садок № 162 доповнили ансамбль, створивши цілісне середовище для життя. Ці проєкти стали прикладом того, як житлова архітектура може бути не лише функціональною, а й художньо виразною.
Останні роки життя Юрій Шалацький активно займався захистом своїх об’єктів від паплюження та хаотичної забудови. Він виступав проти спотворення фасадів через неякісне «утеплення», зміну кольорових рішень та втручання, що руйнували авторську концепцію. Архітектор наполягав на необхідності збереження ансамблевого характеру кварталів і популяризував їх як унікальний приклад постмодернізму в українській архітектурі.
Його діяльність у сфері охорони спадщини стала продовженням творчої роботи. Шалацький наголошував, що архітектура — це не лише проєктування нових будівель, а й відповідальність за вже створене середовище. Він вважав, що без поваги до контексту та історії неможливо формувати якісний міський простір.
Смерть Юрія Шалацького стала втратою для архітектурної спільноти України. Його роботи на Подолі залишаються важливим етапом розвитку київської архітектури кінця ХХ століття. Вони демонструють, що навіть у складних умовах можливо створювати середовище, яке поєднує функціональність, естетику та історичну пам’ять.
Сьогодні квартали Шалацького сприймаються як невід’ємна частина Подолу. Вони формують силует вулиць і внутрішніх дворів, створюють атмосферу, що відрізняє цей район від інших частин міста. Його підхід до ревалоризації став прикладом для наступних поколінь архітекторів, які шукають баланс між традицією та сучасністю.
