22 травня в Києві відбудеться презентація мозаїчного проєкту «Фонтан наповнення», створеного за мотивами текстів філософа й поета Григорія Сковороди. Над реалізацією ідеї культурний простір Hinaus працював спільно з художником Андрієм Дудченком. Проєкт поєднує сучасне мистецтво, філософську спадщину Сковороди й давню техніку мозаїки, яка в українському культурному просторі має особливу вагу. Головну мозаїку розмістили на фасаді мистецького закладу Hinaus на вулиці Спаській, 9-А, а ще шість робіт із серії згодом повезуть різними локаціями, пов’язаними з важливими для Сковороди місцями та образами.

Презентація почнеться 22 травня о 19:00. У межах події відбудеться дискусія за участі Андрія Дудченка, сучасного філософа Тараса Лютого та команди Hinaus. Гості зможуть побачити головну мозаїку на фасаді, інші роботи із серії й ближче познайомитися з концепцією проєкту. Такий формат важливий, бо «Фонтан наповнення» не зводиться лише до декоративного жесту або нового артоб’єкта в міському просторі. Це спроба поговорити про Сковороду мовою сучасного мистецтва — не як про постать із підручника, а як про мислителя, чиї ідеї досі можуть працювати в сьогоднішньому досвіді людини.

У центрі проєкту — образ фонтана, тема нерівної рівності, повноти, місткості й внутрішньої міри людини. Саме ці мотиви Андрій Дудченко взяв із текстів Сковороди для створення мозаїчної серії. Для української культури Сковорода залишається не лише історичним філософом XVIII століття, а автором, до якого постійно повертаються в моменти кризи, пошуку себе й переосмислення свободи. Його думка про споріднену працю, внутрішню людину, самопізнання й життя відповідно до власної природи звучить особливо актуально в суспільстві, яке проходить через війну, втрати, вимушені зміни й потребу зберегти внутрішню опору.

Назва «Фонтан наповнення» відсилає до сковородинської ідеї, що люди не є однаковими за своєю природною місткістю, але кожен може бути повним відповідно до власної міри. Це не про соціальну нерівність у сучасному побутовому сенсі, а про глибше розуміння людської природи: кожен має свій обсяг, своє покликання, свою здатність вміщувати досвід, знання, любов, працю й сенс. Саме тому образ фонтана є таким точним. Вода може наповнювати різні посудини по-різному, але повнота кожної з них не скасовує її цінності. У сучасному світі, де людину часто вимірюють продуктивністю, статусом або зовнішнім успіхом, ця думка звучить як м’яке, але принципове заперечення уніфікації.

Креативна директорка Hinaus і авторка ідеї проєкту Світлана Левченко пояснює, що мозаїка дуже точно працює з логікою сучасного досвіду: вона дозволяє зібрати нове ціле з фрагментів, поєднати те, що колись було разом, і те, що ніколи не мало зустрітися. Кожен фрагмент має власну історію, але справжній сенс народжується в моменті їхнього спільного звучання. Ця думка важлива не лише для розуміння техніки, а й для прочитання самого проєкту. Українське суспільство сьогодні також складає себе з фрагментів: пам’яті, втрат, переміщень, різних досвідів війни, розривів і нових зв’язків. Мозаїка стає метафорою збирання цілого після ударів.

У цьому сенсі вибір медіуму є не випадковим. Мозаїка вимагає терпіння, точності й довіри до процесу. Окремий шматок матеріалу може виглядати випадковим або неповним, але в поєднанні з іншими стає частиною образу. Так само працює пам’ять, культура й людська ідентичність. Вони рідко існують як безперервна лінія. Частіше це набір фрагментів, які потрібно скласти так, щоб вони почали звучати разом. Для проєкту за мотивами Сковороди така логіка особливо доречна: його тексти теж можна читати як систему образів, притч, символів і внутрішніх зв’язків, що поступово відкривають сенс.

Головна мозаїка на фасаді Hinaus робить філософську ідею видимою в міському просторі. Це принципово важливо, адже Сковорода в такому форматі виходить за межі академічного середовища, книжкової полиці чи ювілейного вшанування. Його думка опиняється на вулиці, на фасаді сучасного культурного простору, де її можуть побачити перехожі, відвідувачі події, мешканці Подолу й люди, які випадково опиняться поруч. Мистецтво тут працює як спосіб повільного контакту: не нав’язує пояснення, але пропонує зупинитися, подивитися й поставити питання.

Спаська, 9-А — також важлива адреса для такого проєкту. Поділ у Києві завжди був простором нашарувань: ремесел, торгівлі, освіти, духовного життя, міських трансформацій і сучасних культурних ініціатив. Розміщення мозаїки на фасаді Hinaus вбудовує її в живу тканину району, де старе й нове постійно перетинаються. Саме така взаємодія відповідає ідеї проєкту: Сковорода не консервується як музейний автор, а входить у діалог із сучасним містом, сучасними художниками й сьогоднішньою аудиторією.

Ще шість мозаїк із серії згодом повезуть різними локаціями, пов’язаними з важливими для Сковороди місцями та образами. Це перетворює проєкт на рухому карту пам’яті. Філософ, який сам багато мандрував, відмовлявся від осілого кар’єрного шляху й обирав свободу пересування та мислення, отримує мистецьку серію, що також не лишається статичною. Мозаїки подорожуватимуть, вступатимуть у різні контексти й по-новому взаємодіятимуть із місцями, де спадщина Сковороди може відчитуватися через ландшафт, історію або символічну присутність.

Окремою частиною проєкту стане майстер-клас зі створення мозаїки від Monumentta, який відбудеться 23 травня о 14:00. Учасникам запропонують скласти роботу під наглядом художниць Юлії Чикало, Юлії Георгієвої та Тамари Турлюн. Цей елемент додає проєкту практичного й освітнього виміру. Глядачі зможуть не лише побачити готові мозаїки, а й відчути сам процес складання — вибір фрагментів, ритм, матеріальність, зосередженість і поступове народження образу. Для розуміння мозаїки це дуже важливо, бо її сенс прихований не тільки в результаті, а й у повільній ручній праці.

Участь Тараса Лютого в дискусії також підкреслює філософський рівень проєкту. Сковорода часто стає об’єктом популярного цитування, але його думка потребує уважного сучасного прочитання. Розмова між художником, філософом і командою культурного простору може допомогти уникнути спрощення. Йдеться не про те, щоб просто використати впізнаване ім’я Сковороди для мистецького жесту, а про спробу зрозуміти, як його образи працюють сьогодні: що означає внутрішня міра, як людина наповнюється, де проходить межа між фрагментарністю й цілісністю, і чому старі тексти можуть давати мову для сучасних станів.

У ширшому культурному контексті «Фонтан наповнення» є прикладом того, як українські інституції шукають нові формати роботи зі спадщиною. Пам’ять про класиків не обов’язково має існувати тільки у вигляді пам’ятників, меморіальних дошок або академічних конференцій. Вона може бути мозаїкою на фасаді, подорожньою серією, майстер-класом, дискусією, зустріччю художника й філософа, відкритим входом для всіх охочих. Такий підхід робить спадщину не застиглою, а рухомою, відкритою до нових прочитань.

Під час війни такі проєкти набувають додаткового значення. Українська культура сьогодні постійно працює з темою руйнування і відновлення. Мозаїка як мистецтво складання фрагментів особливо точно резонує з цим досвідом. Вона не приховує, що ціле складається з частин. Навпаки, саме межі між фрагментами створюють ритм і красу. У цьому можна побачити метафору країни, яка після втрат, переміщень, травм і розривів усе одно шукає спосіб бути цілісною.

«Фонтан наповнення» також говорить про потребу внутрішнього ресурсу. У суспільстві, яке довго живе в напрузі, важливо не лише чинити опір зовнішньому тиску, а й розуміти, чим людина наповнюється зсередини. Сковородинська тема внутрішньої міри тут може звучати як нагадування: неможливо весь час існувати в режимі зовнішньої мобілізації, не звертаючись до себе. Культура, мистецтво, філософія, спільна розмова й ручна праця можуть бути способами повернення до власної рівноваги.

Водночас проєкт не виглядає втечею від реальності. Навпаки, він працює з дуже сучасним досвідом — досвідом уламків, фрагментів, необхідності збирати себе й простір довкола. Сковорода в такому прочитанні стає не постаттю минулого, а співрозмовником у теперішньому. Його ідеї про свободу, внутрішню відповідність і наповненість можуть допомагати не тому, що дають прості відповіді, а тому, що пропонують глибшу оптику на людину.

Презентація «Фонтана наповнення» в Hinaus — це подія на перетині мистецтва, філософії й міського життя. Вона показує, що сучасна українська культура може працювати зі спадщиною делікатно, без пафосу й формальності, але з повагою до глибини текстів. Мозаїка на фасаді, серія робіт, дискусія й майстер-клас разом створюють не просто виставку, а простір для зустрічі: з образом Сковороди, з роботою Андрія Дудченка, з ручною технікою мозаїки й із власним питанням про те, чим людина наповнюється сьогодні.