Український звукорежисер Володимир Пунько отримав Latin Grammy Awards за роботу над альбомом «Y el canto de todas» іспанського гітариста Рафаеля Серральєта. Це важлива подія не лише для самого фахівця, а й для української академічної та звукозаписної сцени, адже платівка створена у співпраці з Академічним симфонічним оркестром Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика. Альбом переміг у номінації «Найкращий інструментальний альбом», а до України потрапили одразу дві статуетки: Пунько отримав нагороду як інженер запису та зведення, а диригент оркестру Сергій Хоровець — як музичний продюсер.

Ця перемога показує, що українські музичні фахівці дедалі помітніше присутні в міжнародному професійному середовищі не лише як виконавці чи композитори, а й як ті, хто формує якість звучання. У випадку з інструментальним альбомом роль звукорежисера особливо важлива. Тут немає вокального хіта, який може витягнути запис за рахунок популярності артиста, немає видовищного кліпу чи швидкої емоційної формули. У центрі — звук, баланс, простір, тембр, динаміка, взаємодія гітари й оркестру. Саме тому нагорода для інженера запису та зведення є визнанням дуже конкретної професійної майстерності.

За правилами премії, у категорії «Найкращий інструментальний альбом» нагороду можуть отримати кілька учасників творчої команди — артист, продюсер і звукорежисер. Це справедливо для такого типу роботи, адже альбом є результатом колективного процесу. Рафаель Серральєт виступив центральним артистом і гітарним голосом проєкту, львівський оркестр створив масштабну симфонічну основу, Сергій Хоровець відповідав за музичне продюсування, а Володимир Пунько — за повний цикл звучання, від запису до фінального мастерингу. У підсумку міжнародна премія відзначила не лише готову платівку, а й якість командної роботи.

Пунько зазначив, що під час роботи намагався поєднати технічну точність, природне оркестрове звучання та увагу до музичної виразності. Для слухача ці слова можуть звучати як професійні деталі, але саме з таких деталей складається враження від академічного запису. Оркестр потрібно не просто «записати». Треба передати його об’єм, дихання залу, рух груп інструментів, прозорість фактури й водночас не втратити центральну роль гітари. У музиці для гітари з оркестром це особливо складно, адже інструмент має ніжний і камерний характер, а симфонічний масив може легко його перекрити.

Саме тому альбом «Y el canto de todas» є цікавим не лише як міжнародна співпраця, а й як технічний виклик. Гітара тут є центральним голосом, а оркестр не повинен змагатися з нею за увагу. Він має підтримувати, розширювати, створювати драматургію й водночас залишати простір для нюансів сольного інструмента. Якісне зведення в такому випадку стає частиною художнього висловлювання. Воно допомагає слухачеві не просто чути ноти, а відчувати відстань, глибину, напругу й емоційний центр музики.

Альбом присвячений музиці жінок-композиторок Латинської Америки. До нього увійшли твори Віолети Парри, Чабуки Гранди, Марії Луїзи Анідо, Консуело Веласкес та інших авторок. Уже сама ця концепція надає платівці додаткового культурного значення. Йдеться не просто про інструментальні версії відомих композицій, а про переосмислення спадщини авторок, чиї імена пов’язані з різними традиціями, країнами й музичними мовами Латинської Америки. У форматі для гітари з оркестром ці твори отримали новий масштаб і нове звучання.

Для українського слухача цей проєкт може бути цікавим ще й тим, що він поєднує дуже різні культурні географії. Іспанський гітарист звертається до музики латиноамериканських композиторок, запис відбувається за участі українського симфонічного оркестру, а результат отримує одну з найпрестижніших відзнак у латиноамериканській музичній індустрії. Така співпраця показує, що сучасна академічна музика не живе в ізольованих національних кордонах. Вона створюється через партнерства, переклади, переосмислення й довіру між професіоналами з різних країн.

Особливо важливо, що в цьому міжнародному ланцюгу Україна виступає не фоном і не випадковою локацією, а повноцінним учасником процесу. Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика, її Академічний симфонічний оркестр, диригент Сергій Хоровець і звукорежисер Володимир Пунько стали частиною альбому, який отримав Latin Grammy. Для української музичної інфраструктури це сигнал: навіть під час війни, економічної нестабільності й постійних викликів країна здатна створювати продукт найвищого міжнародного рівня.

Церемонія вручення відбулася в Лас-Вегасі ще в жовтні, однак Пунько не був присутній на події. Статуетку від імені команди отримував Рафаель Серральєт. Цей епізод добре показує реальність великої музичної індустрії: за сценою й червоними доріжками завжди стоїть команда людей, частина з яких може фізично не бути на церемонії, але саме їхня робота визначає якість результату. Звукорежисери, інженери, продюсери, диригенти, оркестранти часто залишаються менш видимими для широкої аудиторії, хоча без них запис не існував би.

Для української культури такі перемоги важливо підсвічувати саме тому, що вони розширюють уявлення про успіх. Міжнародне визнання — це не лише перемога артиста на сцені, участь у фестивалі чи гучний реліз популярного виконавця. Це також професійна нагорода за звук, продюсування, оркестрову роботу, технічну якість і здатність бути частиною складного міжнародного проєкту. У музичній індустрії ці ролі часто менш публічні, але вони формують репутацію країни не менше, ніж імена солістів.

Latin Grammy Awards присуджує Латинська академія звукозапису з 2000 року. Переможців визначають представники професійної музичної спільноти, серед яких виконавці, продюсери та звукорежисери. Саме професійний характер голосування додає нагороді ваги. Це не популярне голосування аудиторії й не випадковий інформаційний успіх, а оцінка людей, які розуміють процес створення музики зсередини. Для Пунька та Хоровця це означає визнання з боку колег, які здатні оцінити якість запису, продюсерського бачення й виконання.

У ширшому контексті ця перемога важлива ще й тому, що вона демонструє потенціал українських музичних інституцій у міжнародних записах. Українські оркестри мають сильну школу, досвід роботи з різним репертуаром і професійних музикантів, але для глобальної видимості цього недостатньо. Потрібні міжнародні колаборації, якісна звукозаписна база, менеджмент, комунікація, продюсерські зв’язки й довіра з боку іноземних артистів. Альбом «Y el canto de todas» став прикладом того, як така співпраця може привести до найвищого результату.

Для Львова ця історія також має окреме значення. Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика є однією з ключових музичних інституцій України, а участь її оркестру в проєкті, відзначеному Latin Grammy, посилює міжнародну репутацію міста як музичного центру. У час, коли українські культурні установи змушені працювати в умовах війни, повітряних тривог, обмежених ресурсів і нестабільного планування, такі результати доводять їхню професійну стійкість.

Символічним є і сам зміст альбому — музика жінок-композиторок Латинської Америки. Українські музиканти й звукорежисери стали співтворцями проєкту, який повертає увагу до авторок, чиї голоси історично могли залишатися менш видимими в академічному каноні. Це перегукується з ширшими процесами у світовій культурі: переоцінкою спадщини, пошуком забутих або недооцінених імен, відкриттям нових перспектив у музиці. Так українська участь виявляється не лише технічною, а й ціннісно залученою до сучасної культурної розмови.

Водночас перемога Пунька показує, наскільки важливо розвивати в Україні професію звукорежисера як окрему творчу спеціальність. У масовому сприйнятті звукорежисер часто залишається «технічною людиною», хоча насправді його рішення можуть визначати характер запису. Він працює з простором, фактурою, балансом, тишею, деталями й фінальною формою музики. Особливо в академічному й оркестровому записі ця робота потребує не лише технічних знань, а й музичного слуху, смаку, досвіду та розуміння драматургії твору.

Українська музична сцена часто говорить про потребу в міжнародному визнанні. Але такі випадки показують, що воно приходить не лише через великі заяви, а через якісну професійну роботу в конкретних проєктах. Записати альбом так, щоб він переміг у міжнародній премії, — це результат багатьох рішень, годин прослуховування, правок, сесій, технічних налаштувань і художньої відповідальності. Саме з цього складається репутація.

Перемога «Y el canto de todas» у номінації «Найкращий інструментальний альбом» також може зацікавити нову аудиторію українськими оркестрами й фахівцями. Для міжнародних артистів це сигнал, що з українськими командами можна створювати записи високого рівня. Для українських музикантів — доказ, що участь у глобальних проєктах можлива навіть у складних обставинах. Для слухачів — привід звернути увагу не лише на ім’я гітариста, а й на тих, хто допоміг альбому зазвучати саме так.

У підсумку Latin Grammy для Володимира Пунька і Сергія Хоровця — це не випадкова новина з музичної індустрії, а показник професійної присутності України у світовому культурному полі. Платівка іспанського гітариста, латиноамериканська композиторська спадщина, львівський оркестр і українська звукорежисерська робота склалися в альбом, який отримав міжнародне визнання. І саме в таких історіях видно, що українська культура сьогодні говорить зі світом не лише через тему війни, а й через майстерність, партнерство та якість.