Шевченківська окружна прокуратура Києва звернулася до суду, щоб зобов’язати власника привести до належного технічного стану пам’ятку архітектури на вулиці Костьольній, 9-Б. Про це повідомила Київська міська прокуратура. Йдеться про флігель, який входить до комплексу історичної садиби разом із фасадним будинком і має статус пам’ятки архітектури та містобудування місцевого значення. Суд уже відкрив провадження у справі.
Будівля розташована у Шевченківському районі, у Центральному історичному ареалі Києва — в кварталі між вулицями Костьольною, Трьохсвятительською та Михайлівською. Це одна з найчутливіших частин столиці, де майже кожна адреса пов’язана з історичною забудовою, старими міськими маршрутами та культурною пам’яттю Києва. Крім того, флігель стоїть на території пам’ятки археології місцевого значення — культурного шару «Город Ярослава». Такий контекст робить стан об’єкта важливим не лише для конкретної садиби, а й для всього історичного середовища центру міста.
Флігелі часто залишаються менш помітними для публіки, ніж фасадні будинки. Вони можуть бути заховані у дворі, не формувати головну лінію вулиці й не мати такої очевидної декоративної виразності. Однак саме такі споруди нерідко зберігають реальну структуру старої міської садиби: її внутрішню логіку, господарський простір, масштаб забудови, зв’язок між парадною частиною та двором. Якщо зникає флігель, садиба втрачає цілісність, навіть якщо фасадний будинок формально залишається на місці.
У 2019 році Департамент охорони культурної спадщини КМДА уклав із власником охоронний договір. За цим документом власник мав утримувати пам’ятку в належному стані, проводити поточні ремонтні роботи та вживати заходів для її збереження. Саме охоронний договір є одним із ключових інструментів у сфері захисту культурної спадщини. Він не просто фіксує статус будівлі, а встановлює конкретні обов’язки для власника, який користується історичним об’єктом або володіє ним.
За даними прокуратури, нині флігель перебуває в незадовільному стані. Власник, як зазначають у відомстві, не виконує умови охоронного договору та вимоги Закону України «Про охорону культурної спадщини». Через тривалу відсутність необхідних робіт пам’ятка опинилася під загрозою подальшого руйнування. Саме тому прокуратура звернулася до суду з вимогою зобов’язати власника привести будівлю до належного технічного стану.
Ця справа є показовою для Києва, де історична забудова часто опиняється у складній ситуації між охоронним статусом, приватною власністю, комерційними інтересами й реальним технічним станом будівель. Формально наявність статусу пам’ятки мала б гарантувати захист. Але на практиці будинок або флігель може роками руйнуватися через бездіяльність, відсутність ремонту, затягування процедур або небажання власника вкладати кошти у збереження. У результаті місто отримує аварійний об’єкт, а громада — ризик втрати ще одного фрагмента історичного середовища.
Проблема полягає в тому, що руйнування пам’яток рідко відбувається одномоментно. Частіше це повільний процес: протікає дах, обсипається штукатурка, пошкоджуються перекриття, волога руйнує стіни, зникають автентичні деталі, а будівля поступово переходить у стан, коли її відновлення стає значно дорожчим і складнішим. Якщо на цьому етапі власник не проводить хоча б мінімальних протиаварійних і ремонтних робіт, пам’ятка фактично залишається сам на сам із часом.
Для Центрального історичного ареалу Києва така бездіяльність особливо небезпечна. Йдеться не про окремий старий будинок десь на периферії, а про частину середмістя, де історична забудова формує образ столиці. Костьольна, Трьохсвятительська та Михайлівська — це простір поруч із ключовими туристичними, релігійними, адміністративними й культурними локаціями. Втрата навіть одного елемента старої садиби поступово змінює масштаб і характер усього кварталу.
Окремої ваги справі додає розташування флігеля на території культурного шару «Город Ярослава». Археологічна спадщина Києва не завжди видима на поверхні, але вона є фундаментальною для розуміння історії міста. Старі вулиці, підвали, двори й залишки забудови можуть містити важливу інформацію про різні періоди розвитку Києва. Тому будь-які роботи або занедбання на таких територіях мають розглядатися не лише як питання нерухомості, а як питання відповідальності перед багатошаровою історією столиці.
Судове втручання у таких випадках стає способом примусити власника виконувати обов’язки, які вже передбачені законом і охоронним договором. Прокуратура не просить передати будівлю місту чи змінити її функцію, а вимагає привести пам’ятку до належного технічного стану. Це важлива різниця: держава й місто визнають право власності, але нагадують, що володіння пам’яткою не є звичайним володінням майном. Воно передбачає додаткову відповідальність.
Для власників історичних будівель це має бути чітким сигналом. Пам’ятка архітектури не може сприйматися лише як актив, ділянка, приміщення або потенційний девелоперський ресурс. Якщо об’єкт має охоронний статус, власник зобов’язаний не допустити його руйнування. Інакше виникає ситуація, коли приватна бездіяльність завдає шкоди публічному інтересу — культурній спадщині міста, яка належить не тільки конкретному власнику, а й громаді.
У Києві тема збереження історичної забудови давно стала однією з найболючіших. Місто регулярно стикається з випадками руйнування садиб, демонтажу старих будинків, перебудов, надбудов і занедбання об’єктів, які роками чекають на ремонт. Частина з них має охоронний статус, частина — лише історичну цінність без належного юридичного захисту. Але навіть статус пам’ятки не завжди гарантує безпеку, якщо немає контролю, примусу й реальної відповідальності.
Ситуація з флігелем на Костьольній, 9-Б може стати одним із прикладів того, як пам’яткоохоронне законодавство переходить із декларацій у практичну площину. Якщо суд зобов’яже власника виконати необхідні роботи, це покаже, що охоронний договір не є формальністю. Він може бути підставою для конкретних юридичних дій, коли пам’ятка опиняється під загрозою. Для міста це важливо, адже без такого механізму власники проблемних об’єктів можуть роками ігнорувати свої обов’язки.
Водночас судовий процес — це лише один етап. Навіть позитивне рішення потребуватиме контролю за виконанням. Важливо не просто отримати формальне зобов’язання, а домогтися реальних робіт: обстеження, протиаварійних заходів, ремонту, консервації, захисту конструкцій і збереження автентичних елементів. Інакше пам’ятка може залишитися в тому самому стані, а час продовжить працювати проти неї.
Ця історія також вкотре нагадує, що збереження спадщини не може бути справою лише активістів або окремих небайдужих фахівців. Воно потребує участі міських департаментів, прокуратури, судів, власників, експертів і громади. Кожен із цих учасників має свою роль. Власник повинен утримувати будівлю, місто — контролювати й реагувати, прокуратура — захищати інтереси держави й громади, суд — встановлювати обов’язкові до виконання рішення, а суспільство — не дозволяти таким справам зникати з уваги.
Флігель на Костьольній, 9-Б — це не просто будівля у дворі історичної садиби. Це частина старого Києва, який дуже легко втратити фрагмент за фрагментом. У центральних кварталах міста кожен такий об’єкт працює як ланка у великому ланцюгу пам’яті. Якщо одну ланку прибрати або довести до руйнування, змінюється вся структура середовища. Саме тому судова справа щодо приведення пам’ятки до належного стану має значення далеко за межами однієї адреси.
Тепер подальша доля флігеля залежатиме від судового розгляду та готовності власника виконувати свої зобов’язання. Але вже зараз ця справа показує: занедбання пам’ятки не є приватною проблемою власника. Це питання міської політики, правової відповідальності й поваги до історії. Київ не може зберігати свій характер лише через гучні заяви про спадщину. Йому потрібні конкретні дії — від охоронних договорів до судових рішень і реальних ремонтних робіт.
