Документальний фільм «Кузьма: Страшно веселий», присвячений Андрієві Кузьменку, стартував у прокаті з результатом, який для української документалістики можна назвати справжнім касовим проривом. Лише за перший вікенд стрічка зібрала близько 11 мільйонів гривень, вкотре підтвердивши, що музичні біографії відомих українців здатні конкурувати за увагу масового глядача. Водночас сама картина не обмежується безпечним портретом народного улюбленця: її автори говорять і про скандали, політичні помилки, зіркову хворобу, внутрішні кризи та складний характер Кузьми.

За фільмом стоїть студія KNIFE! Films та її ключові автори — режисер Артем Григорян і продюсер Максим Сердюк. Їхній підхід уже добре знайомий українській аудиторії: брати популярні явища новітньої історії, збирати великий архів і перетворювати його на динамічну документальну розповідь, розраховану не лише на фестивального, а й на широкого глядача.

Від Яремчука й «Океану Ельзи» до феномена Кузьми

KNIFE! Films уже довела, що музичний байопік в Україні може бути комерційно успішним. Документальна стрічка «Яремчук: Незрівнянний світ краси» зібрала 15,9 мільйона гривень при бюджеті близько 2,5 мільйона. «Океан Ельзи: Спостереження шторму» заробив близько 8 мільйонів гривень — менше, але все одно показав високий результат для українського неігрового кіно.

Історія Андрія Кузьменка, очевидно, мала ще більший потенціал. Скрябін давно вийшов за межі образу просто популярного музиканта. Для багатьох українців він став символом покоління — людиною, яка могла одночасно співати про любов, жартувати в телевізійному ефірі, різко говорити про політику та залишатися впізнаваною навіть для тих, хто ніколи не купував альбомів гурту.

Тому успіх фільму вже на старті виглядає закономірним. 11 мільйонів гривень лише за перший вікенд фактично перетворили документальну біографію Кузьми на одну з найпомітніших українських прем’єр цього формату.

400 годин архівів і понад 22 тисячі фотографій

До роботи над «Страшно веселим» автори підійшли масштабно. Для створення картини використали близько 150 джерел, кілька десятків спікерів, приблизно 400 годин відео- й аудіоматеріалів та понад 22 тисячі фотографій. До фільму також увійшли архіви, які раніше не публікувалися.

У результаті вийшла 133-хвилинна біографія, поділена на три великі частини. «Сіамські близнюки» розповідають про становлення Скрябіна та його шлях у шоу-бізнесі. «Мовчати» концентрується на кризах і суперечливих сторінках життя Кузьменка. «Найщасливіша людина в світі» показує його переосмислення себе та останній період життя.

Фільм фактично проходить через усю біографію музиканта: дитинство, музичну школу, юнацьке бунтарство, перші записи, створення гурту, сім’ю, народження доньки, популярність, внутрішні конфлікти, розпад першого складу «Скрябіна», політичну активність, волонтерство після початку війни та трагічну загибель у ДТП.

Кузьму показали не лише народним улюбленцем

Однією з головних інтриг перед виходом картини було питання, чи наважаться автори відійти від канонічного образу Кузьми — дотепного, щирого й принципового музиканта, якого після смерті фактично перетворили на одну з головних попкультурних легенд сучасної України.

Сам Андрій Кузьменко у використаному у фільмі архівному фрагменті фактично задає авторам напрямок, говорячи, що хотів би бачити фільм про себе критичним і таким, який показує його мінуси.

І автори справді не обходять найбільш незручні сторінки. У стрічці говорять про алкогольну атмосферу шоу-бізнесу 1990-х, складний характер Кузьми, його конфлікти та період, коли величезна популярність почала руйнувати стосунки всередині гурту.

Найбільш жорсткою стає друга частина картини. Тут з’являються творча й особиста криза кінця 1990-х, загули, депресивний стан, скандали та остаточний розпад першого складу «Скрябіна».

Відео за Януковича автори також не приховали

Окремою темою стала одна з найбільш суперечливих сторінок біографії музиканта — президентська кампанія 2004 року. Тоді Кузьма записав відеозвернення із закликом голосувати за Віктора Януковича.

Стрічка не намагається викреслити цей епізод із біографії героя. Пізніше сам Кузьменко пояснював свою участь тим, що працював на телеканалі «Інтер» і боявся втратити роботу. Для образу музиканта це принципово важливий момент: герой фільму не постає людиною, яка завжди ухвалювала правильні рішення.

У подальші роки його позиція суттєво змінилася. Кузьменко критикував Януковича, підтримав Євромайдан, а після початку російської агресії допомагав українським військовим. Саме ця трансформація стає основою фінальної частини картини.

Історія дорослішання Кузьми і всієї епохи

«Страшно веселий» можна сприймати не тільки як біографію однієї з найпопулярніших українських зірок. Через життя Кузьменка автори частково показують і трансформацію українського шоу-бізнесу — від хаотичних 1990-х і телебачення, тісно пов’язаного з політичними та фінансовими групами, до поступового усвідомлення власної української ідентичності.

Кузьма тут проходить класичний шлях героя: молодий бунтар прагне успіху, отримує його, не справляється з популярністю, робить помилки, втрачає людей поруч, а згодом змінює ставлення до себе та світу.

Саме тому картина навряд чи повністю змінить сприйняття Скрябіна. Навіть показуючи неприємні факти, автори зрештою повертають глядача до знайомого образу Кузьми — складного, суперечливого, але щирого чоловіка, який здатен визнавати власні помилки.

«Страшно веселий» не руйнує легенду, а робить її людянішою

Григорян не створює ані викривального фільму, ані бездоганного пам’ятника музикантові. Картина намагається балансувати між популярним музичним байопіком та критичним портретом людини, яка прожила життя всередині українського шоу-бізнесу з усіма його компромісами.

У фіналі неминуче з’являються мелодраматизм і пафос, особливо коли досвідчений Кузьма останніх років зіставляється із молодим панком із Новояворівська. Проте саме ця емоційність, очевидно, і працює на широку аудиторію.

Касовий старт показує, що Кузьма залишається для українців значно більшим явищем, ніж просто фронтмен «Скрябіна». Через понад десять років після його загибелі люди готові йти в кіно, щоб знову почути його голос, побачити невідомі архіви й ще раз пройти разом із ним шлях від юнацького бунтарства до статусу одного з найбільш впізнаваних українських музикантів.